Очеретяна ручка діловито зашкрябала.
— Він не помилиться, — писар підняв голову. — А хто то спостерігає за нами через вулицю?
Кім хутко глянув і побачив полковника Крейтона у фланелевому костюмі для тенісу.
— А, це один сагиб, знайомий товстого жерця з казарми. Він мене зве.
— Ну, як ти? — спитав полковник, коли Кім підбіг.
— Я… я не тікаю! Я надсилаю листа до мого святого у Бенарес.
— Я й не думав про це. А ти йому написав, що я візьму тебе з собою до Лакнау?
— Ні, не писав. Прочитайте листа, якщо не вірите.
— Тоді чому ж ти не згадав мого імені у листі до свого святого? — дивно посміхнувся полковник.
Кім зібрав усю свою мужність.
— Якось мені сказали, що не варто називати імена інших людей, задіяних у справі, бо через розголос імен псується багато хороших планів.
— Ти добре навчений, — відповів полковник, і Кім зашарівся. — Я залишив свій портсигар у будинку падре, праворуч на веранді. Принеси мені його додому сьогодні ввечері.
— А де ви живете? — спитав Кім. Кмітливість підказувала йому, що це якесь випробування, і він насторожився.
— Запитаєш у кого-небудь на великому базарі, — сказав полковник і пішов далі.
— Він забув свій портсигар, — сказав Кім писареві, повертаючись. — Я маю принести йому сьогодні ввечері. Мій лист уже закінчений, тільки допиши тричі: «Прийди до мене! Прийди до мене! Прийди до мене!». Тепер я тобі заплачу за марку, а ти надішли його поштою.
Він уже піднявся, щоби піти, але машинально запитав:
— Хто він такий, цей сердитий сагиб, який забув портсигар?
— О, він просто Крейтон-сагиб, такий дуркуватий сагиб, полковник без полку.
— А чим займається?
— Бог його знає. Він завжди купує коней, на яких не вміє їздити, і загадує всілякі питання про божі створіння, як-от камінці, рослини, про людські звичаї. Торгаші його називають батьком дурнів, бо його легко взути при продажу коней. Магбуб Алі каже, що він найбожевільніший серед сагибів.