Наприкінці приходить смерть

Горі не відповідав.

Він узяв аркуш папірусу й почав писати. Певний час Ренісенб ліниво спостерігала за ним. Була надто вмиротворена, щоб говорити.

Невдовзі вона мрійливо промовила:

– Цікаво було б навчитися писати на папірусі. Чому не всіх цьому вчать?

– Немає необхідності.

– Необхідності немає, можливо, але це було би приємно.

– Ти так вважаєш, Ренісенб? Яка користь була б із того тобі?

Дівчина ненадовго замислилася. Потім неквапливо відповіла:

– Коли ти отак питаєш, я навіть не знаю, Горі.

Той відказав:

– Зараз на велику садибу вистачає кількох писарів, але одного дня, гадаю, по всьому Єгипту будуть цілі армії писців.

– Ото добре буде.

Горі повільно відповів:

– Я не певен.

– Чому?

– Бо, Ренісенб, це так легко, що майже не потребує зусиль, записати десять мірок ячменю або сотню голів худоби, або десять пшеничних полів, і те, що записано, здаватиметься реальним, тож писар зневажатиме людей, які орють поле, жнуть ячмінь і розводять худобу, але і поля, і худоба однаково справжні – вони не просто риски чорнила на папірусі. Та коли всі записи та всі папіруси будуть знищені, а всі писарі розпорошаться, люди, що орють і жнуть, залишаться, і Єгипет житиме далі.

Ренісенб уважно дивилася на нього. Вона розважливо відказала:

– Так, я розумію, про що ти. Справжнє лише те, що ти бачиш, чого торкаєшся, що їси… Слова «У мене є двісті сорок мірок ячменю» не означають нічого, якщо в тебе насправді немає ячменю. Вони можуть брехати.

Горі всміхнувся її серйозному обличчю. Раптом дівчина промовила:

– Ти відремонтував для мене мого лева – давно колись, пам’ятаєш?