Горі не відповідав.
Він узяв аркуш папірусу й почав писати. Певний час Ренісенб ліниво спостерігала за ним. Була надто вмиротворена, щоб говорити.
Невдовзі вона мрійливо промовила:
– Цікаво було б навчитися писати на папірусі. Чому не всіх цьому вчать?
– Немає необхідності.
– Необхідності немає, можливо, але це було би приємно.
– Ти так вважаєш, Ренісенб? Яка користь була б із того
Дівчина ненадовго замислилася. Потім неквапливо відповіла:
– Коли ти отак питаєш, я навіть не знаю, Горі.
Той відказав:
– Зараз на велику садибу вистачає кількох писарів, але одного дня, гадаю, по всьому Єгипту будуть цілі армії писців.
– Ото добре буде.
Горі повільно відповів:
– Я не певен.
– Чому?
– Бо, Ренісенб, це так легко, що майже не потребує зусиль, записати десять мірок ячменю або сотню голів худоби, або десять пшеничних полів, і те, що записано, здаватиметься реальним, тож писар зневажатиме людей, які орють поле, жнуть ячмінь і розводять худобу, але і поля, і худоба однаково справжні – вони не просто риски чорнила на папірусі. Та коли всі записи та всі папіруси будуть знищені, а всі писарі розпорошаться, люди, що орють і жнуть, залишаться, і Єгипет житиме далі.
Ренісенб уважно дивилася на нього. Вона розважливо відказала:
– Так, я розумію, про що ти. Справжнє лише те, що ти бачиш, чого торкаєшся, що їси… Слова «У мене є двісті сорок мірок ячменю» не означають нічого, якщо в тебе насправді немає ячменю. Вони можуть брехати.
Горі всміхнувся її серйозному обличчю. Раптом дівчина промовила:
– Ти відремонтував для мене мого лева – давно колись, пам’ятаєш?