– Так, пам’ятаю, Ренісенб.
– Тепер ним бавиться Теті… Тим самим левом.
Вона замовкла, а потім безхитро додала:
– Я дуже засумувала, коли Хай вирушив до Осіріса. Але тепер, коли повернулася додому, я знову буду щасливою і забуду сум – бо тут усе лишилося таким самим. Узагалі нічого не змінилося.
– Ти справді так вважаєш?
Ренісенб пронизливо зиркнула на нього.
– Ти про що, Горі?
– Я про те, що все так чи так змінюється. Вісім років – це вісім років.
– Але тут усе як раніше.
– Тоді, можливо, щось
Ренісенб різко відповіла:
– Ні-ні, я хочу, щоб усе було таким, як є!
– Але і ти, Ренісенб, не та сама, що пішла із Хаєм.
– Ні, та сама! А якщо ні, то мушу нею стати.
Горі похитав головою.
– Вороття немає, Ренісенб. Це як-от мої підрахунки. Я беру пів мірки, додаю до неї ще чверть, а потім іще десяту, а потім двадцять четверту, і врешті-решт виявляється, що це вже геть інша кількість.
– Але я досі Ренісенб.
– Але весь цей час до Ренісенб щось додавалося, тож це вже геть інша Ренісенб!
– Ні, ні. А ти той самий Горі.
– Ти можеш так вважати, але це не так.
ebooksa