Король у Жовтому

— О, то це він і є, так? — спитав Луїс тим улесливим тоном, яким лікар Арчер звертався до мене і яким далебі спілкувався б зі мною і далі, якби я не владнав з ним свої справи.

Я погамував свій гнів і відповів якомога спокійніше:

— Слухай, ти ж дав мені слово?

— Я слухаю, старий, — сказав він заспокійливо у відповідь.

Так само спокійно я розпочав свою розповідь:

— Лікар Арчер, що якимось чином заволодів секретом імперського наступництва, спробував позбавити мене моїх законних прав, мотивуючи це тим, що через падіння з коня чотири роки тому я став психічно неповноцінним. Він наважився ув’язнити мене у себе вдома, сподіваючись звести з розуму або отруїти. Я не забув цього. Минулої ночі я навідав його, і наша розмова стала останньою.

Луїс помітно зблід, але не поворухнувся. Я тріумфально продовжив:

— Ще три персони чекають на співбесіду, що має бути проведена в інтересах містера Вайлда та моїх власних. Це мій кузен Луїс, містер Гоберк і його донька Констанція.

Луїс скочив на ноги. Я також підвівся і кинув сувій з Жовтим Знаком на землю.

— О, я можу сказати тобі те, що маю, і без цього! — крикнув я з торжествуючим сміхом. — Ти маєш зректися корони на мою користь, чуєш, на мою!

Луїс перелякано подивився на мене, проте спромігся опанувати себе і доброзичливо промовити:

— Звісно ж, я зрікаюся… Чого я маю зректися?

— Корони, — сердито сказав я.

— Так, авжеж, — відповів він. — Я зрікаюся її. Ходімо, старий, я проведу тебе назад додому.

— Не намагайся задурити мене цими лікарськими хитрощами! — крикнув я, тремтячи від люті. — Не поводься зі мною так, наче я божевільний.

— Що за дурниці, — відповів він. — Ходімо, Гільдреде, вже пізній час.

— Ні! — вигукнув я. — Ти маєш мене вислухати. Ти не можеш одружитися, я забороняю тобі. Ти чуєш? Я забороняю! Ти зречешся корони, і в нагороду я відправлю тебе у заслання. Якщо ти відмовишся, то помреш.

Він спробував заспокоїти мене, але терпець мені урвався, і я витягнув довгого ножа, заступаючи Луїсові шлях.

Я повідомив йому, що доктора Арчера знайдуть у підвалі з перерізаною горлянкою, і засміявся кузенові просто в обличчя, подумавши про Венса, його ніж і підписаний мною наказ.

— О, звісно, ти Король, — крикнув я. — Але Королем маю бути я. Хто ти такий, щоб не допускати мене до володіння імперією, що простирається на всю землю! Я народився кузеном Короля, але я стану Королем!