— Спочатку ми планували одружитися наступного вересня, але годину тому надійшов наказ нашому полкові вирушати у Пресидіо, Сан-Франциско. Тож церемонію перенесли на завтра. Завтра, — повторив він. — Уяви собі, Гільдреде, завтра я стану найщасливішим чоловіком на світі, бо Констанція поїде зі мною!
Я простягнув йому руку, вітаючи, і він схопив і потиснув її, як справжній добряк, яким він був — чи принаймні видавався таким.
— Мені доручать командувати ротою — це буде моїм весільним подарунком, — вів далі він. — Капітан і місіс Луїс Кастейн, га, Гільдреде?
Потім він розповів про місце, де відбуватиметься весілля, і про запрошених гостей, а також взяв з мене обіцянку прийти і бути там бажаним гостем. Я міцно зціпив зуби, слухаючи цю наївну балачку та не виказуючи своїх справжніх почуттів, але…
Я вже ледь міг панувати над собою. Коли він підвівся, дзвякнувши шпорами, і почав прощатися, я не став затримувати його.
— Маю до тебе лише одне прохання, Луїсе, — спокійно промовив я.
— Вважай, що я вже пообіцяв, — розсміявся він.
— Мені треба буде поговорити з тобою сьогодні ввечері. Хвилин п’ятнадцять, не більше.
— Звісно, як забажаєш, — відповів Луїс розгублено. — Де?
— Та де завгодно, хоч у парку.
— О котрій, Гільдреде?
— Опівночі.
— Якого… — почав був він, але вчасно схаменувся та зі сміхом погодився. Він швидко спустився сходами і поквапився геть, подзвякуючи шпорами на кожному кроці. Я провів його поглядом: Луїс звернув на вулицю Блікер. До Констанції, як мені було чудово відомо. Я вичекав десять хвилин, а потім вирушив за ним, узявши із собою корону, прикрашену коштовностями, та шовковисту мантію, позначену Жовтим Знаком. Я завернув на вулицю Блікер і прочинив двері, на яких було зазначено:
Містер Вайлд
Той, що відновлює репутації
Я побачив Гоберка, який ходив туди-сюди своєю крамницею, та наче почув голос Констанції у вітальні. Проте я уникнув зустрічі з ними і поспішив піднятися хисткими сходами до квартири містера Вайлда. Постукавши у двері, я одразу ж безцеремонно увійшов. Містер Вайлд стогнав, лежачи на підлозі, його обличчя вкривала кров, а одяг був весь пошматований. Килим також постраждав у вочевидь недавній сутичці: роздертий та подірявлений, поплямований краплями крові.
— Це та проклята кішка, — сказав він, припинивши стогнати. Чоловік подивився на мене своїми безбарвними очима. — Вона напала на мене, коли я спав. Думаю, рано чи пізно вона мене вб’є.
Це було вже занадто. Озброївшись сокирою, яку взяв у коморі, я зайшов на кухню і почав шукати того пекельного звіра, аби порішити його раз і назавжди. Однак мої пошуки виявилися марними. Через деякий час я здався і повернувся до містера Вайлда, що видерся на своє високе крісло край столу. Він умився та переодягся. Глибокі подряпини на обличчі, що їх залишили пазурі кішки, були оброблені колодієм, рану на шиї прикривала хустка. Я пообіцяв йому вбити кішку, щойно її побачу, але він лише похитав головою та відвернувся до розгорнутої облікової книги. Містер Вайлд почав зачитувати імена людей, що звернулися до нього з приводу своєї репутації, і суми, які він називав, були просто вражаючими.
— Я постійно залякую людей, — пояснив він.
ebooksa