— А де ж ти був?
— Мельдую покірно, в кухні.
— А що робив?
— Мельдую покірно...
— Не мельдуй, говори попросту! Що робив?
— Насамперед сидів на лавці, потім приніс води, потім урубав полін, потім... потім сидів на лавці.
— А хто велів тобі се робити?
— Там така Мариня є, пане капітане. Дуже остра шаржа. Ще остріша, ніж пан фірер Фухтіг.
Пані Анеля приснула сміхом, чуючи ті слова, та капітан з найповажнішим у світі лицем екзаменував Грицька далі:
— Значить, недобра особа?
— Як оса.
— А горівку пив?
— Пив, пане капітане.
— А чим закусив?
— Хлібом і смаженою ковбасою.
— А хто тобі се дав?
— Та вона... та сама Мариня.
— То мусить бути добра особа?
— Як рідна мати, пане капітане!
— А ти сварився з нею?
ebooksa