—Я се знав, що вона нас одурить. І так се напевне говорила, що татко аж уночі приїде! Недобра та тітка Юля!
— Що се за тітка? — спитав зачудуваний капітан.
— Адже ж ти бачив її перед хвилею, — промовила Анеля.
— Ага, тота... твоя приятелька! Значить, вона часто буває в нашім домі?
— О, день у день! — підхопила Цеся. — Чекай, покажемо тобі, яких нам забавок понадаровувала. Мені прекрасну ляльку.
— А мені найбільше кармельків дає, — сказав Михась, — але я її не люблю.
— Чому? — поважно запитав капітан.
— Бо все мені щось такого наговорить, а потім покажеться, що се неправда.
— Ну, чекай, ми її покараємо! Як вона сміє тебе дурити! — мовив батько з комічною повагою.
І почалася розмова — ота люба, весела, розкішна гутірка в родиннім кружку, розмова ні про що, а притім займаюча, свіжа для духу серця, розмова, при котрій мозок спочиває, нерви дізнають лагідних, приємних зворушень, око впивається видом любих лиць, під-хапує кожду зміну виразу, найдрібніший рух коханих істот, а душа в кождій дрібниці знаходить нове таємне джерело розкоші.
Нараз капітан схопився на рівні ноги і, своїм звичаєм перескакуючи з веселого тону в страшенно розпучливий, скрикнув:
— Пропав я! Нещасливий! Уже по мені! Вже мене нема!
Діти аж поблідли з переляку. Михась ухопив батька за руку, немов хотів захистити його від якоїсь грізної небезпеки.
— Що тобі таке? — запитали всі разом.
— Я забув про найважнішу річ! — лементував капітан.
— Про яку?
— Адже ж я для вас із Боснії попривозив усякі подарунки.
— А де ж вони? — запитала Цеся.
— В саквояжі.
— А де саквояж?
ebooksa