Йорн Лієр Горст — один з найвідоміших норвезьких детективістів, переможець премії Nordic Noir Thriller of the Year 2018 року. Його ім"я посідає перші позиції офіційних списків бестселерів Норвегії впродовж багатьох років. Колишній офіцер поліції і слідчий, Йорн Лієр Горст нині займається виключно літературною діяльністю. У Норвегії сумарний наклад його романів становить два мільйони примірників. Твори перекладені на 26 мов. Серія про головного героя тетралогії Вістінґа незабаром буде адаптована в телесеріал, над яким працюють ті самі продюсери, що працювали над фільмом «Дівчина з татуюванням дракона». Роман «Потайна кімната» — другий у тетралогії «Cold Cases».
15 років тому рибалка Симон Мейєр вийшов зі свого дому, і більше його ніхто не бачив. Розслідування таємничого зникнення поновив відділ давніх нерозкритих справ, спираючись на нові наукові досягнення криміналістики.
Через день після смерті відомого політика, у його літньому будиночку було знайдено дивну схованку. Вільяму Вістінґу доручено конфіденційне розслідування, і він несподівано знаходить ключ до справи зникнення Мейєра.
Що насправді трапилось тоді, багато років тому, ми можемо дізнатись із нового роману серії Cold Cases, де знову зустрінемося з інспектором Вістінґом, журналісткою Ліне і слідчим Адріаном Стіллером.
v 1.0 ArmanDragon (Оцифровано Гуртом)
Йорн Лієр Горст
Потайна кімната
1
За три хвилини десята година ранку, 18 серпня.
Вільяма Вістінґа провели до великого офісу. Він собі уявляв його зовсім інакше: масивні меблі, червоне дерево, шкіряна оббивка. Насправді кабінет був обставлений дуже просто й практично. Тут домінував письмовий стіл з високими штабелями тек із документами. Стілець з потертими побічницями. Навколо комп’ютерного монітора — різного розміру родинні фото в рамках.
Та сама жінка, що зустріла його в приймальні, завела в кабінет, розставила на столику перед невеликим диваном філіжанки, склянки, карафку з водою й кавник.
Вістінґ визирав у вікно, доки вона поралася. Сонце вже високо підбилося на небі. Вулиця Карла Югана дедалі більше заповнювалася людьми.
Жінка з приймальні кивнула, усміхнулася і вийшла з кабінету, тримаючи порожню тацю перед грудьми.
Менш ніж дві години тому його запросили на аудієнцію. Раніше він ніколи не зустрічався з генеральним прокурором особисто. Слухав на одному семінарі його доповідь про якість слідчої роботи, але ніколи не знайомився і не вів розмов.
Юган Улав Люнґ був кремезним і високим на зріст. Сивий, з квадратовим обличчям. Зморшки й крижано-блакитні очі надавали йому суворого вигляду.
— Сідайте, будь ласка, — запросив він жестом.
Вістінґ сів на диванчик під стіною.
— Кави?
— Так, дякую.
Генпрокурор налив каву у філіжанку. Рука тремтіла, але не від хвилювання; то було якесь старече тремтіння. Юган Улав Люнґ був старший за Вістінґа на десять років. Прослужив у прокуратурі двадцять один рік. У час, коли всі відомі поліцейські структури піддавалися змінам та реформам, Люнґ, здавалося, репрезентував щось одвічно надійне й постійне. Він був не з тих, хто відразу міняв курс на пораду консультантів, котрі хотіли б провадити публічну діяльність за правилами ведення бізнесу.
— Дякую, що ви відразу змогли прийти, — сказав генпрокурор.
ebooksa