Поки я на них дивився, учасники банди перевдягалися з цивільного одягу в камуфляжну форму військових парашутистів. Я побачив нашивки із червоною зіркою на плечах, й останні мої сумніви розвіялися. Я обернув голову. Тимоті дивився на мене.
– Так, докторе. – Він кивнув головою. – Ми солдати свободи.
– Або ті, хто несуть темряву, – залежно від того, як на це подивитися.
Тимоті спохмурнів, почувши мою відповідь.
– Я завжди вірив у те, що ви гуманна людина, докторе. Ви, як я сподівався, зможете зрозуміти наші прагнення й відчути до них симпатію.
– Мені важко відчути симпатію до бандитів із пістолетами в руках.
Ми з викликом дивилися один на одного. Він рвучко підвівся на ноги й підійшов до радіообладнання за моїм стільцем. Увімкнув приймач, подивився на свій годинник і пошукав потрібну йому станцію. Вона увімкнулася голосно, й відразу рух у літаку припинився, увага всіх була прикута до голосу диктора:
– Говорить Південноафриканська радіокорпорація. Нині сьома година, й ми передаємо останні вісті. Речник південноафриканської поліції повідомив, що сьогодні, о другій п’ятнадцять ночі, загін поліційної служби безпеки на підставі здобутої інформації здійснив напад на сільський дім на околиці Рендбурга, передмістя Йоганнесбурґа. Відбулася запекла битва між поліцією та великим загоном невпізнаних осіб, озброєних автоматами. Учасники банди втекли на чотирьох машинах, і двом із них пощастило втекти від переслідування поліції. У початковому повідомленні стверджується, що вісьмох чоловік із банди вбито під час перестрілки, а чотирьох узято в полон – поранених або неушкоджених. Поліція припускає, що багатьох із тих, кому вдалося втекти, теж поранено. Тепер відбувається повномасштабна операція переслідування та пошуку, й усі дороги навколо Вітвотерсренда, а також усі аеропорти перебувають під наглядом. Із глибоким жалем ми повідомляємо про смерть трьох бійців південноафриканської поліції та про критичний стан ще двох поранених…
Радісний гомін пролунав у літаку, й один чи двоє бандитів підняли кулаки в себе над головою в комуністичному салюті.
– Мої привітання, – саркастично промурмотів я, звертаючись до Тимоті, коли він подивився на мене згори вниз.
– Смерть бридка, але рабство гірше, – незворушно відповів він. – Докторе, між нами існує духовний зв’язок.
– Моя голова поранена, й обличчя мені надто болить, щоб слухати твою комуністичну пісню, – сказав я йому. – Не мороч мені голову красивими словами ти, сучий сину. Ти хочеш спалити мою батьківщину й залити її кров’ю. Ти хочеш сплюндрувати все, що священне й дороге для мене. Це моя країна, і я люблю її, попри притаманні їй вади. Ти мій ворог. Між нами немає жодного зв’язку, крім того, який підтримується ножем.
Ми знову довго дивились один на одного, потім він кивнув головою.
– Гаразд, спілкуватимемося за допомогою ножа, – погодився він і відвернувся від мене.
«Дакота» летіла на північ нікуди не відвертаючи, й мої рани почали боліти. Я заплющив очі й намагався опанувати тривалі запаморочливі напади болю, які підіймалися від нутрощів і вибухали у мене в голові.
Реактивний «міраж» з’явився зі сходу, ковзнув сріблястим спалахом світла по носу нашого літака, й, хоч він проминав нас із неймовірною швидкістю, я встиг помітити знаки повітряних сил і пілота, що дивився на нас. Літак пролетів, але відразу затріщало радіо.
– ZA-CEE. Це винищувач повітряних сил «Ред-страйкер два». Ви мене чуєте?
Я виглянув в ілюмінатор над своєю головою й побачив «міраж», що виблискував у сонячному світлі високо над нами. Тимоті прибіг і сів біля мене. Він з хвилину дивився на нього. Атмосфера в нашому літаку була мовчазна й напружена. Тимоті не міг відповідати, своїм акцентом-банту він нікого не обдурить.
Винищувач знову просвистів перед нами. Озброєний бандит причаївся за кріслом Роджера, щоб пілот його не побачив.
– ZA-CEE. – Пілот винищувача знову повторив виклик.
ebooksa