Психологія сексуальності

22
18
20
22
24
26
28
30

Відмінність чоловіка від жінки

Відомо, що лише з настанням статевої зрілості встановлюється різка розбіжність чоловічого та жіночого характерів — протилежність, що найбільше впливає на весь уклад життя людини, ніж будь-що інше. Вроджені чоловічі та жіночі властивості добре помітні вже у дитячому віці; розвиток сексуальних затримок (сорому, відрази, співчуття тощо) настає у дівчинки раніше і зустрічає менше опору, ніж у хлопчика: схильність до сексуального витіснення взагалі здається більшою; там, де проявляються часткові потяги сексуальності, вони вважають за краще обирати пасивну форму. Але аутоеротична активність ерогенних зон однакова в обох статей, і завдяки цій подібності в дитинстві відсутня можливість статевої відмінності так, як вона з’являється після настання статевої зрілості. Беручи до уваги аутоеротичний і мастурбаційний сексуальні прояви, можна було б виголосити постулат, що сексуальність маленьких дівчаток має цілком чоловічий характер. Ба більше, якби ми були в змозі надавати поняттям «чоловічий» і «жіночий» цілком конкретного змісту, то можна було б захищати також і твердження, що «лібідо завжди — і закономірно за своєю природою — чоловіче за своїми властивостями, незалежно від того, зустрічається воно у чоловіка чи жінки і незалежно від свого об’єкта — чоловіка чи жінки»[47].

З того часу, як я ознайомився з точкою зору бісексуаль­ності, вважаю цей момент вирішальним у цьому випадку і переконаний, що, не віддаючи належного бісексуаль­ності, навряд чи можна буде второпати фактично вияв­лені сексуальні прояви чоловіка та жінки.

Керівні зони у чоловіка та жінки

Незалежно від цього, можу додати лише наступне: й у дитини жіночої статі керівна ерогенна зона зосереджена в кліторі, отже, цілком гомологічна чоловічій генітальній зоні біля головки чоловічого органа. Все, що мені вдалося дізнатися про мастурбації у маленьких дівчаток, стосувалося клітора, а не частин зовнішніх геніталій, які мають значення для подальшої генітальної функції. Я й сам сумніваюся, чи може дівчинка під впливом спокуси дійти до чогось іншого, крім мастурбації клітора, хіба лише в зовсім винятковому випадку. Саме у дівчаток часто зустрічаються мимовільні розв’язки сексуальної збудженості, що виражаються в судомних скороченнях клітора, і часті його ерекції дають дівчинці можливість правильно і без спеціального навчання розуміти сексуальні прояви іншої статі, просто переносячи на хлопчиків відчуття власних сексуальних процесів.

Хто хоче збагнути перетворення маленької дівчинки в жінку, той мусить простежити подальшу долю цієї збудливості клітора. Період статевого дозрівання, що приносить хлопчикові такий потужний вибух лібідо, проявляється у дівчинки у вигляді нової хвилі витіснення, що стосується спеціально сексуальності клітора. При цьому підпадає під витіснення певна частина чоловічого сексуального життя. Витіснення, що виникає при цьому, в період статевого дозрівання жінки, посилення її сексуальних затримок викликає подразнення лібідо чоловіка і приводить до посилення його сексуальної діяльності; з підвищенням лібідо посилюється сексуальна переоцінка, яка повною мірою може проявитися лише щодо жінки, що відмовляється та заперечує свою сексуальність. За клітором тоді зберігається роль — коли він при допущеному, нарешті, сексуальному акті сам збуджується — передавача цього збудження сусіднім частинам жіночих геніталій, подібно до того, як тріска смоляного дерева використовується для того, щоб запалити твердіше паливо. Часто минає якийсь час, поки відбувається це передавання, протягом якого молода жінка залишається анестетичною. Ця анестезія може стати тривалою, коли зона клітора не передає свого подразнення, що готується великою (мастурбаційною) активністю в дитячому віці. Відомо, що анестезія жінок часто лише уявна, локальна. Вони анестетичні біля входу в піхву, але аж ніяк не незбудимі з боку клітора чи інших ерогенних зон. До цих ерогенних причин анестезії додаються ще й психічні причини, також зумовлені витісненням.

Якщо перенесення ерогенної подразливості від клітора на вхід у піхву вдалося, то водночас у жінки змінюється зона, яка відіграє керівну роль у пізнішій сексуальній активності, між тим як у чоловіка з дитинства зберігається одна і та ж зона. У цій зміні керівної ерогенної зони, так само як і в хвилі витіснення з настанням статевої зрілості, яка ніби усуває інфантильну мужність, і криються головні причини переважного захворювання жінок неврозом, особливо істерією. Отже, ці умови найтіснішим чином пов’язані із сутністю жіночності.

Знаходження об’єкта

Тим часом як завдяки процесам статевого дозрівання утверджується примат генітальної зони та поява ерекції чоловічого статевого органа владно вказує на нову сексуальну мету, на проникнення в порожнину тіла, збудливу генітальну зону, з психічного боку відбувається процес знаходження об’єкта, підготовка до якого відбувається з раннього дитинства. Коли найперше сексуальне задоволення було пов’язане з прийняттям їжі, сексуальний потяг мав у материнських грудях сексуальний об’єкт поза власним тілом. Пізніше воно втратило його, можливо, саме тоді, коли у дитини з’явилася можливість отримати загальне уявлення про особу, якій належить орган, що дає їй задоволення. Зазвичай статевий потяг тоді стає аутоеротичним, і лише після подолання латентного періоду знову відновлюється початкове ставлення. Не без вагомої підстави смоктання немовлям грудей матері стало прообразом будь-яких любовних стосунків. Знаходження об’єкта є по суті вторинною зустріччю[48].

Сексуальний об’єкт у дитинстві

Але від цього першого та найважливішого сексуального зв’язку після відділення сексуальної діяльності від приймання їжі залишається ще значна частка, яка готує вибір об’єкта, тобто допомагає повернути втрачене щастя. Упродовж усього латентного періоду дитина навчається любити інших осіб, які допомагають їй у її безпорадності та задовольняють її потреби, цілком за зразком її дитячих взаємин із годувальницею, начебто продовжуючи ці стосунки. Можливо, не всі погодяться ототожнити ніжні почуття й оцінку дитини, які вона проявляє до своїх няньок, зі статевою любов’ю; але я вважаю, проте, що детальніше психологічне дослідження доведе, що тотожність тих та інших почуттів не підлягає жодному сумніву. Спілкування дитини зі своїми няньками становить для неї безперервне джерело сексуального збудження та задоволення через ерогенні зони, тим більше що ця нянька — зазвичай, це буває мати — сама відчуває до дитини почуття, які походять із царини її сексуального життя, вона пестить, цілує і заколисує її та ставиться до неї абсолютно як до повноцінного сексуального об’єкта[49]. Мати, ймовірно, перелякалася б, якби їй пояснили, що вона пробуджує своїми пестощами сексуальний потяг дитини і готує майбутню інтенсивність цього потягу. Вона вважає свої дії проявом асексуальної «чистої» любові, позаяк ретельно уникає викликати в геніталіях дитини більше збудження, ніж це потрібно при догляді за дитиною.

Але статевий потяг, як нам уже відомо, можна розбудити, не лише збуджуючи генітальну зону; те, що ми називаємо ніжністю, одного чудового дня неодмінно вплине на генітальну зону. Якби мати краще тямила, яке велике значення мають потяги для всього духовного життя, для всіх етичних і психічних проявів, то вона і після того, як дізналася про все це, все одно почувалася б вільною від докорів. Вона виконує лише свій обов’язок, коли вчить дитину любити; нехай та стане діловою людиною з енергійною сексуальною потребою і нехай зробить у своєму житті все те, на що штовхає цей потяг людину. Занадто багато батьківської ніжності може, звісно, нашкодити, бо прискорює статеву зрілість, а також і тому, що робить дитину «розпещеною», нездатною в подальшому житті тимчасово відмовитися від любові або вдовольнитися меншою її кількістю. Однією з безперечних ознак майбутньої нервозності є те, що дитина виявляється ненаситною у своїй вимозі батьківської ніжності; а з іншого боку, саме невропатичні батьки, схильні здебільшого до надмірної ніжності, швидше за все пробуджують своїми пестощами схильність дитини до невротичних недуг. З цього прикладу видно, втім, що у невротичних батьків є ще пряміші шляхи, щоб передати свою хворобу дітям, ніж спадково.

Інфантильний страх

Самі діти з ранніх років поводяться так, ніби їхня прихильність до няньки за своєю природою — сексуальна любов. Страх дітей спершу є лише виявом того, що їм бракує коханої людини; тому вони зустрічають будь-яку сторонню людину з острахом; бояться темряви, бо в пітьмі не видно коханої людини, і заспокоюються, якщо можуть тримати в темряві руку цієї особи. Переоцінюють значення всіх дитячих переляків або моторошних казок няньок, коли звинувачують їх у тому, що ті викликають боязкість дітей. Діти, схильні до страхів, сприймають лише такі казки, які на інших дітей не справляють жодного враження, а до страхів схильні діти з дуже сильним або передчасним розвитком, або ті, що завдяки зніженості мають занадто вимогливий сексуальний потяг. Малюк поводиться при цьому, як дорослий, перетворюючи своє лібідо на страх, коли він не в змозі знайти задоволення, зате дорослий, ставши завдяки невдоволеності лібідо невротичним, поводиться в своєму страху, як дитина, — починає боятися, залишаючись на самоті, тобто без особи, в любові якої він упевнений, і цей свій страх намагається заспокоїти дитячими методами[50].

Обмеження інцесту

Якщо ніжність батьків до дитини щасливо уникла того, щоб так потужно розбудити передчасно, тобто до настання відповідних тілесних умов періоду статевої зрілості, сексуальний потяг дитини, що душевні збудження явно прориваються до генітальної системи, то вона виконала своє завдання керівництва цією дитиною в зрілості при виборі сексуального об’єкта. Певна річ, дитині найлегше обрати своїм сексуальним об’єктом тих осіб, яких вона любить із дитинства, так би мовити, притупленим лібідо[51]. Але завдяки відтермінуванню сексуального дозрівання виділено достатньо часу, щоб поряд з іншими сексуальними затримками спорудити обмеження інцесту, увібрати в себе ті моральні приписи, які абсолютно виключають при виборі об’єкта улюблених із дитинства осіб, кровних родичів. Дотримання цього обмеження є насамперед культурною вимогою суспільства, яке має боротися з поглинанням сім’єю всіх інтересів, потрібних для створення вищих соціальних одиниць, тому суспільство всіма засобами домагається того, щоб розхитати у кожного окремо, особливо у юнаків, зв’язок із родиною, що має тільки в дитинстві вирішальне значення[52].

Але вибір об’єкта відбувається спершу в уяві, й статеве життя дозріваючого юнацтва може переборюватися лише в фантазії, тобто уявленнях, які ніколи не повинні здійснитися[53]. У цих фантазіях у всіх людей знову проявляються інфантильні схильності, тепер посилені соматичним наголосом; серед цих фантазій, закономірно і часто повторюючись, на першому місці опиняється диференційоване вже завдяки статевому тяжінню сексуальне прагнення дитини до батьків, сина до матері й доньки до батька[54]. Одночасно з подоланням і відмовою від цих чітких інцестних фантазій відбувається один з видів найзначнішої і найболючішої психічної роботи періоду статевого дозрівання — звільнення від авторитету батьків, завдяки якому створюється така важлива для культурного процесу протилежність нового та старого покоління. На кожній із зупинок на шляху розвитку, який належить пройти окремим індивідам, певна їх кількість застрягає, таким чином існують і особи, що ніколи не змогли позбутися авторитету батьків і відірвати від них свою ніжність повністю або частково. У більшості випадків це дівчата, які, на радість батьків, повністю зберігають свою дитячу любов надовго після періоду дозрівання, і тут дуже повчально спостерігати, що в подальшому шлюбі цим дівчатам бракує можливості дарувати своїм чоловікам те, що їм належить. Вони стають холодними дружинами та залишаються анестетичними в сексуальних стосунках. Звідси ясно, що нібито асексуальна любов до батьків і статеве кохання живляться з того ж самого джерела, тобто перша відповідає інфантильній фіксації лібідо.

Що ближче наближаєшся до глибоких порушень психосексуального розвитку, то очевиднішим стає значення інцестного вибору об’єкта. У психоневротиків унаслідок негативного ставлення до сексуальності значна частина, або й уся психосексуальна активність, спрямована на знаходження об’єкта, залишається в несвідомому. Для дівчат із дуже значною потребою в ніжності і з таким же жахом перед реальними вимогами сексуального життя непереборною спокусою стає, з одного боку, бажання втілити в життя ідеал сексуального кохання, а з іншого — приховати своє лібідо під ніжністю, яку вони можуть проявляти без самодокору, зберігаючи на все життя інфантильну, оновлену в період настання статевої зрілості схильність до батьків або братів і сестер. Психоаналіз легко може довести, що такі особи в звичайному сенсі слова закохані у своїх кровних родичів, приховуючи за допомогою симптомів та інших проявів недуги свої несвідомі думки та переводячи їх до свідомості. Навіть у тих випадках, коли людина, що була раніше здоровою, занедужує після нещасного кохання, можна з переконливістю відкрити, що механізм цього захворювання полягає в поверненні її лібідо до обраних у дитинстві осіб.

Вплив інфантильного вибору об’єкта

Так само і той, хто щасливо уникнув інцестної фіксації свого лібідо, все ж не цілком позбавлений її впливу. Явним відгомоном цієї фази розвитку є серйозна зако­ханість юнака, як це часто буває, в зрілу жінку чи дівчини в немолодого, авторитетного чоловіка, які можуть оживити у них образ матері чи батька.