— Ну то ти, мабуть, страшенно зголоднів, еге?
— Я, здається, міг би зараз коняку з’їсти! Їй-богу, міг би! А ти давно-вже на острові?
— З тієї ночі, як мене вбили.
— Ти диви! А що ж ти їв? Е-е, таж маєш рушницю. Ого! Це добряча штука! Тепер ти підстрель що-небудь, а я тим часом розпалю багаття.
Ми разом пішли до того місця, де стояв мій човен, і, поки Джім розводив вогонь на галявинці між деревами, я приніс борошно, і копчену поребрину, і каву, і кавник, і сковорідку, і цукор, і бляшані кухлі; негр аж остовпів з подиву, гадаючи, що все те я добув чаклунством. Ще й до того я впіймав на гачок добрячого сома, а Джім порізав його своїм ножем і засмажив.
Коли сніданок був готовий, ми порозлягалися на траві й поїли його просто з вогню. Джім так уминав, що аж за вухами лящало, — він же перед тим мало не помер з голоду. Правду сказати, ми обидва понаїдалися аж по самісіньку зав’язку, а коли наситилися, лягли відпочити.
Джім помовчав трохи, а тоді й питає:
— Слухай-но, Геку, а кого ж то вбили в отій халупі, якщо не тебе?
Тоді я розповів йому все, як воно було, а він слухав, слухав те й каже:
— Ну й спритний же ти хлопець! Навіть Том Сойєр і той краще не придумав би.
Тоді я спитався в нього:
— А ти як тут опинився, Джіме? Який дідько тебе заніс на острів?
Він зніяковів і якусь хвилину мовчав. А потім і каже:
— Мабуть, краще нічого не говорити.
— Чому, Джіме?
— Знаєш, є на те причини... А ти мене не викажеш, якщо я розповім тобі всю правду? Ти ж нікому не скажеш, Геку?
— Та нехай мене грім торохне, коли я кому скажу, Джіме!
— Ну добре, я тобі вірю, Геку... Я... я втік.
— Джіме!
— Пам’ятай, ти обіцяв нікому не казати! Сам знаєш, що обіцяв нікому не казати, Геку!
ebooksa