— Ой, куме, будемо биті! — шепче пан радний Околіт панові радному Зазулі.
— Ні, куме, — заспокоює його багатіший досвідом пан радний Зазуля. Мені видиться, що той омент ще не прийшов. Перед биттям все йде крик, а крику ще не було.
В тому часі пан інспектор звільна підкотився до пана радного Трохима Околота, спнявся на пальці і ніжно погладив пана радного попід бороду. Потім підсунувся до пана радного Гарасима Зазулі і приязно, двома пучками пальців скубе його за ніс. Розуміється — обидва панове радні стоять на „габтах”, ніби почесна варта на параді фаєрманів і хоч би тобі чичирк! Після тих фактів пан інспектор наближається до пана солтиса Міколая Кораби, стріпує з його голови павутиннячко, бере гранчасту правицю пана солтиса в свою пухкеньку ручку, розпростирає правицю пана солтиса на всю ширину долоні, впихає туди клубочок павутиння, стискає долоню в п’ястук, ввічливо потрясає ним і каже:
— Пєкнє, пєкнє, добжи ліді, я то відім, що ви хочете сказати мені щось надзвичайно цікаве, щось дуже підхлібне про вашого управителя пана Гніздовича! Правда? А бачите! А бачите! Ви носите у своєму серці найщиріші почуття, найкращі наміри відносно особи пана управителя, але ви не всилі відповідно висловити ваших почувань, ви не вмієте убрати їх у відповідну форму. Ви хвилюєтесь, бентежитесь, вам не достає відваги… А бачите! А бачите! Та це нічого, нічого, я вас розумію без слів, я знаю, яка прекрасна людина пан Гніздович! Він зложив мені сьогодні, в день моїх уродин, королівський дар, королівський дар! Він дарував мені чудову колекцію поштових марок, між якими є справжні білі круки, білі круки. Пан управитель Гніздович — це направду знаменитий педагог, це найкраща учительська сила в окрузі, і тому я не дивуюсь, що ви такі захоплені паном Гніздовичем, що ви такі задоволені з нього!
— Гм… Та то байка, що ми захоплені, — каже пан солтис, але пан керівник Гніздович — це бунтівник і вивротовець, він нас замкнув по школі і тримав при десять ґрадусах морозу до дванастої години полудня і ми просимо ґриміяльни скинути його з директора, позбавити посади і перенести з нашого села, бо ми вже не годні з ним витримати!
— О, о! — притакнули однозгідно панове радні.
Після такої офіційної заяви з боку делеґації, пан інспектор як скочить, як затупоче ніжками та як зрепетує:
— Цо пак — о, о?! Що значить — о, о?! Ви не-вдоволені з пана Гніздовича? З такої прекрасної людини? Ви хочете, щоб я позбавив його хліба? Щоб переніс його на іншу посаду? А дзюськи! А дзюськи!.. Пан Гніздович нікуди не буде перенесений, бо така моя воля! А ви, солтис, коли не годні витримати, то внесіть резиґнацію на руки пана старости! До споглєду! З паном Богом!
Тут члени делеґації пробують дати додаткове вияснення, та це ще дужче подратовує пана інспектора, пан інспектор вже безпосередньо натякає на затрацених клюків, врешті спішним крочком підкочується до дверей та гукає на коридор:
— Янє! Янє, мерщій! Янє, випросіть негайно цих панів із мого кабінету!
У дверях кабінету виростає чорною примарою кремезний пан возний. Всі знаки на небі та на землі показують, що авдієнцію треба вважати скінченою.
— Ач який він, хоч би і такий пан шпектор! — мелянхолійно завважав пан радний Околіт, коли вже делегація с. Закамарків злетіла стрімголов по сходах, отріпалась з пороху й опинилася на вулиці, біля саней. — Зразу то й делікатно заговорить, і попід бороду попестить, гей парубок дівчину, і всячину розказує, про білих круків та інше, — а скажеш йому, необачно, щось напоперек, так і спалахне, мов іскра!
Пан радний Зазуля сидів на санях, розтирав потовчене коліно і снував свої рефлексії на тему сьогоднішньої авдієнції:
— Е, що не кажіть, а таки зразу видно, що маєш до діла з вченим. Не казав возному — бери тото за обшивку та повикидай за двері, — тільки каже: Янє, випроси тих панів із мого кабінету. Інша річ, що такий простюх, возний, розуміє? Пан йому каже виразно: випросіть, а той бере та скидає зі сходів!
— Гм!.. Та то байка, що зі сходів, — відповів на те пан солтис Кораба, але хто мені оґулі, теперечки роз’яснить, що воно таке — „резиґнація”? Та ж пан шпектор сказав мені: внеси письменну резиґнацію на руки пана старости… А що воно за дивовижа — ніяк не розберу. Правда, я єстем солтис і член „Кола позагородової шляхти”, але метрику переписав недавно і не можу так швидко збагнути всіх службових секретів.
Члени делеґації зосереджено призадумались над цим заплутаним питанням, а далі пан радний Гарасим Зазуля каже:
— Радили вам внести резиґнацію?
— Резиґнацію.
— На письмі?
— На письмі.