Дія роману відбувається у великому індустріальному місті. Головний герой Теодор Гай прагне позбутися кайданків, що прикували його до міщанського оточення. Він шукає своє місце у великій розбудові нової країни. Не маючи внутрішньої сили порвати з дружиною та її оточенням, Гай намагається інсценувати свою смерть і в такий спосіб зникнути з їхнього життя. Перед ним двое дверей – одні ведуть у ніч, другі відкривають шлях у день. Саме нічна, утаємничена, атмосфера підштовхує Гая до мрійливих романтичних вигадок.
Також до збірки ввійшов останній роман автора «Міс Адрієна» – він і до сьогодні є фактично невідомим широкому загалу.
V 1.0 by prussol
Ґео Шкурупій
Двері в день. Міс Адрієна: романи
© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2021
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2020
У виданні збережено основні особливості лексики, синтаксису та орфографії авторського тексту
Двері в день
Роман
І
Двері в ніч
Двері пивної були відчинені в нічну напружену метушню великої вулиці. У жовтому сяйві вітрин вишикувались батареї порожніх пляшок, як переможені свідки людської невибагливости. Коло відчинених дверей під музику джазбанду маршували проститутки з обов’язків своєї дивовижної професії, що примушує замислюватись над долею людства поважних політичних діячів безвусих поетів.
Дами, одягнені в примхи коштовних одягів, потрапляли в жовті плями світла і, зваблені безпосередністю вулиці, що намагається порушувати всі усталені традиції, мріяли про вільне кохання, заохочуючи чоловіків блискучими поглядами до рішучих вчинків.
Джазбанд, розхитаний терпкими звуками саксофонів, мідяних тарелів і барабана, в пристрасних корчах виростав у кутку залі, задимлений куривом цигарок. Хворий на пропасницю, він тремтів і здригався. Хворий на подагру, він похитувався на кволих, тонких ногах, випинаючись котячим криком і нявканням у метушливе життя вулиці.
В залі пивної і хрипах музики люди шукали затишку від брудних помешкань, п’яної бездіяльности від бездіяльности тверезої, шукали реалізовану мрію, як сновида шукає жовте сяйво місяця темної ночі.
Сидячи за пляшками пива навколо мокрих, заллятих пивом столиків, у бруді підлог і стін, люди обдурювали самих себе святом, що буденніше за всякий звичайний фізіологічний процес.
Засмальцьовані машиною робітники, чисто й скромно одягнені службовці, запарижанені власною тупістю міщани й непмани виконували узаконений ритуал убивства, вони вбивали час і наповнений озоном літній вечір.
Десь над міськими парками й садами, над покрівлями кам’яних будинків блищали золоті сузір’я, десь під мостом тихо плюскала ріка, пронизана світлом електричних ліхтарів, а тут людина, що відірвалася од природи, кидала їй виклик, наливаючи в шлунок терпку отруту і впускаючи в легені фіміям тютюнового курива.
Жінки, в спідницях вище колін, виставляли на простір сліпучі ноги в шовкових панчохах і гріли голі руки й декольте в огні електричних люстр. Криваві вуста лишали на папіросах темно-червоні сліди і викликали уяви про насильства й кримінальні злочини. Венерами Мілоськими жінки миготіли в очах чоловіків, закликаючи до зради і до фатальних вчинків.
Коло одного із столиків, перед кількома пляшками пива, самотньо сидів чоловік у синьому костюмі, в кепі, що його одягають майже всі в нас, і трохи сп’янілий. Це був Теодор Андрійович Гай, що в його міцній постаті відчувалося безсилля й байдужість людини, яку закрутило життя в своїй метушні й в своїх примхах.
ebooksa