"Слізьми, своєю мукою!"
Мати Божа ходила по горах і плакала,
Просила Місяця, просила Сонечка:
"Будь свідком моєї печалі!"
Місяць посвітив, Сонечко пригріло,
Земля сльози квіточками позбирала".
В слізках перламутром блистіла справжня сльоза.
В материнках завжди стояла синя роса.
Слізки пахли бальзамами і кипарисом.
Материнки – чимсь дуже наближеним – маминою хутрянкою».
Вони росли на галявах Материнщини з ранньої весни до пізньої осені. Іноді здавалось, що вони ростуть і взимку на глибокому снігу, особливо ввечері, як приплющиш трохи очі.
В домі материнок, сухих або свіжих, завжди повно. Вони стояли в їдальні на столі, в дитячій біля узголів"я, в божниці біля слізок.
Вони, ніби як слізки, ніколи й не в"янули.
Коли хтось з дітей був далеко від дому, йому посилали материнку. Тоді дитині ставало легше на душі: хтось знав про неї, хтось пам"ятав! І згадка про Материнщину була однією пахучою материнкою.
Тепер усіх дітей з хутора розігнала хуртовина в різні сторони. І ніхто вже їм не пошле материнку. А вони так би втішились, якби хтось хоч сказав, чи ще ростуть материнки на Материнщині.
Якби хтось з вас чув про це – перекажіть!
Олена Теліга
(1906-1942)