Хрестоносці

Мацько спинився і спитав сердито:

Ну, то як же воно буде?

Їдьте собі самі до Вітольда, а я не поїду.

Ах ти, кнехт! А хто вклониться королю? І тобі не жаль моїх старих кісток?

На ваші кістки дерево звалиться і то їх не поламає. Та хоч би мені й жаль було вас, однак не хочу до Вітольда.

Що ж ти робитимеш? Сокольничим чи, може, піснярем при мазовецькому дворі зостанешся?

— А як сокольничим, то що в цьому поганого? Коли хочете бурчати, замість мене слухати, то бурчіть собі.

Куди ти поїдеш? А про Богданець тобі байдуже? Пазурами будеш в ньому орати? Без хлопів?

Неправда! Ловко ви ото вигадали з татарами. Ви чули, як русини говорили, що тих татар стільки візьмеш, скільки на полі вбитих лежить, а невільника ніхто не зловить, бо татарина в степу не доженеш. Чим же ти його доганятимеш? Отими важкими огирями, що ми у німців взяли? От бачите! А здобич яку візьмеш? Паршиві кожухи і більш нічого. Ото б я вже багачем до Богданця приїхав! Ото б мене тоді комесом назвали!

Мацько замовк, бо в словах Збишка було багато правди, і заговорив через деякий час:

—Але князь Вітольд нагородив би тебе.

Ви ж знаєте, він такий: одному дасть забагато, а другому нічого.

То кажи, куди ж ти поїдеш?

До Юранда із Спихова.

Мацько перекрутив зі злості паса на своєму шкіряному каптані і сказав:

Бодай же тобі лихо!

Ось послухайте,— спокійно відповів Збишко.— Говорив я з Миколаєм з Длуголясу, і він каже, що Юранд прагне помститись німцям за дружину. Піду, поможу йому. По-перше, самі ж ви казали, що не диво мені вже з німцями битись, бо і їх, і способи на них знаю. По-друге, я там, коло границі, швидше павині чуби дістану, а по-третє, ви ж розумієте, що павиний гребінь не всякий кнехт на голові носить, отож якщо господь милосердний допоможе з гребенями, то допоможе і з здобиччю. Нарешті: тамтешній невільник — то не татарин. Такого в бору оселиш — не пошкодуєш.

Чи ти, хлопче, здурів? Адже ж тепер нема війни і бог її знає, коли буде!

Ой дядьку, дядьку! Уклали ведмеді з бортниками мир, та й ні бортів не псують, ні меду не їдять! Хаха! А хіба ви не знаєте, що хоч велике військо й не воює і хоч король з магістром на пергаменті печаті прикладуть, на границі заворуха ніколи не вщухає? Хтось там займе худобу, то за одну корову по кілька сіл палять та замки в облогу беруть. А викрадання хлопів та дівок? А пограбування купців на дорогах? Згадайте-но давні часи, про які самі мені розповідали. Хіба погано було тому Наленчові, який узяв у полон сорок рицарів, що їхали до хрестоносців, та посадив їх у підземелля й доти не випустив, поки магістр йому повен віз гривень не прислав? Юранд із Спихова також нічого іншого не робить, і коло границі завжди знайдеться діло.

Якусь хвилину вони йшли мовчки. Тимчасом уже зовсім розвиднілось і яскраве сонячне проміння освітило скелі, на яких побудоване було абатство.