Хрестоносці

Еге ж. Отець Цибек також казав, що добре було б, може б, вона, ота дразка, й вилізла наверх. Але де ти його, того сала, тут дістанеш? У Богданці взяв би сокиру та й посидів ніч під бортю!

Отож і треба їхати до Богданця. Тільки ви мені не вмріть десь у дорозі.

Старий Мацько розчулено глянув на небожа. — Знаю я, куди б тобі хотілось: до двору князя Януша або до Юранда з Спихова, на хелминських німців в наскоки ходити.

—Цього я не заперечую. Разом з двором княгині я б радий поїхати до Варшави або до Цеханова, щоб якнайдовше побути з Дануською. Не можу я тепер без неї жити, бо вона не тільки моя пані серця, але й моя кохана. Такий я радий її бачити, що як згадаю про неї, то аж млосно стає. Я за нею піду хоч і на край світу, але зараз мій найперший обов"язок — це ви. Не покинули ви мене, то й я вас не покину. Як до Богданця, то до Богданця!

—Хороший ти хлопець, — сказав Мацько.

Бог би мене скарав, коли б я був до вас іншим. Он бачите, вже вози лаштують, а один я сказав вимостити для вас сіном. Амилейова жінка ще до того подарувала хорошу перину, тільки не знаю, чи влежите ви на ній у спеку. Поїдемо помалу разом з княгинею і двором, щоб було кому вас доглядати. Потім вони повернуть на Мазовію, а ми до себе — і помагай боже!

Пожити б мені хоч до того часу, коли городище буде відбудоване,— сказав Мацько, — бо так собі гадаю, що після моєї смерті не дуже ти про Богданець будеш думати.

—А чого б мені не думати?

—Бо в голові тобі будуть бійки та кохання.

—А вам хіба не була в голові війна? Власне, я вже собі обміркував усе, що маю робити,— насамперед збудуємо з міцного дуба городище й накажемо обкопати його як слід ровом.

Так ти думаєш? — спитав зацікавлений Мацько.— Ну, а як збудуємо городище?.. Кажи далі!

— Як збудуємо городище, тоді я поїду в Варшаву або в Цеханов до двору княгині.

— Після моєї смерті?

— Якщо скоро вмрете, то після вашої смерті, але

перш достойно вас поховаю; а коли господь дасть вам здоров"я, то залишитесь у Богданці. Мені княгиня обіцяла, що там я рицарського паса від князя дістану. Інакше Ліхтенштейн не схотів би зі мною битись.

—Значить, потім вирушиш до Мальборга?

—До Мальборга чи й на край світу, аби тільки Ліхтенштейна спіткати.

—З цим я згодний. Твоя смерть або його!

Вже я вам його рукавиці й паса до Богданця привезу — не турбуйтеся!

Тільки остерігайся віроломства. У них з цим ділом просто.