Хрестоносці

Небіжчиця королева пророкувала, що так буде, сказав пан з Тачева.

Отож, може, й доведеться нам на Тімура вирушати.

І розмова перейшла на литовський похід проти татар. Не було вже ніякого сумніву, що князь Вітольд, вождь швидше запальний, ніж досвідчений, зазнав на Ворсклі страшної поразки, в якій полягло дуже багато литовських та руських бояр, а разом з ними купка польських рицарів-добровольців і навіть хрестоносців. Далі рицарі, що зібрались в Амилея, особливо вболівали про долю молодого Спитка з Мельштина, найбагатшого вельможі в королівстві, котрий вирушив у похід як доброволець і після битви пропав безвісти. Всі вихваляли його справжній рицарський вчинок: одержавши від супротивного вождя охоронний ковпак, він не

схотів надіти його під час битви, бо вважав за краще

вмерти славною смертю, ніж зберегти життя з ласки поганського владаря. Проте ще не відомо було напевне, чи він загинув, чи потрапив у неволю. Та з неволі він мав чим викупитись, бо багатства його були незліченні, а король Владіслав до того ще віддав йому в ленне володіння ціле Поділля.

Але розгром литвинів міг бути загрозливим і для всієї Ягелловської держави, бо ніхто не знав, чи татари, заохочені перемогою над Вітольдом, не ринуть на землі та міста, які належали великому князівству. В такому разі було б втягнено в війну і королівство. Тому багато рицарів, таких як Завіша, Фарурей, Добко і навіть Повала, які звикли шукати пригод та бійок при іноземних дворах, навмисне не залишали тепер Кракова, не знаючи, що станеться в недалекому майбутньому. Якби Тамерлан, повелитель двадцятьох сімох царств, зрушив увесь монгольський світ, небезпека стала б страшною. І були люди, які провіщали, що так воно й станеться.

— Якщо треба буде, то й з самим Кульгавим поміряємось силою. Не буде йому так легко впоратися з нашим народом, як з усіма тими, котрих він винищив і скорив. До того ж нам на допомогу прийдуть інші християнські государі.

Зиндрам з Машковиць, який палав особливою ненавистю до Ордену, гірко відповів на це:

—Про государів не знаю, але хрестоносці готові побрататися з татарами й напасти на нас з другого боку.

—От і буде війна! — вигукнув Збишко.— Я — проти хрестоносців.

Але інші рицарі почали заперечувати. Хрестоносці забули страх божий і піклуються тільки про свій добробут, але напевне поганам проти християнського народу не помагали б. Зрештою, Тімур воює десь далеко в Азії, а татарський вождь Едигей стільки людей у битві втратив, що, кажуть, сам злякався своєї перемоги. Князь Вітольд передбачливий і, мабуть, добре укріпив свої міста, зрештою, хоч литвинам цього разу й не пощастило, проте перемагати татар їм не новина.

—Не з татарами нам, а з німцями не на життя, а на смерть воювати,— сказав Зиндрам з Машковиць,— і коли ми їх не зітрем, то самі від них загинемо.

Потім звернувся до Збишка:

—А першою загине Мазовія. Знайдеш там завжди роботу — не журись!

— Ех, якби дядько був здоровий, я б зараз туди вирушив.

—Боже тобі поможи! — сказав Повала, підіймаючи келиха.

— За твоє і Данусине здоров"я!

—І на загибель німцям! — додав Зиндрам з Машковиць.

І рицарі почали прощатися із Збишком. А тимчасом увійшов придворний княгині з соколом на руці і, вклонившись рицарям, звернувся з якоюсь дивною усмішкою до Збишка:

— Пані княгиня наказала повідомити вас,— мовив він,— що переночує ще в Кракові, а в дорогу вирушить завтра вранці.