— Відповідай, бо в нас самостріли наставлені.
А в нас... підставлені,— стріляй!
Відповідай по-людськи, а то біда тобі буде. На це Збишкові відповіла весела пісня:
Одна біда шляхом іде, Другу біду в танець веде...
Гоп! Гоп! Гоп! Ой, чого ж їм танцювати, Коли злиднів повна хата?.
Гоп! Гоп! Гоп!
Збишко здивувався, почувши таку відповідь; а тимчасом пісня Скінчилася, і той самий голос спитав:
—А як там почуває себе старий Мацько? Ще дихає?
Мацько підвівся на возі і сказав:
—Боже мій, це якісь свої!
А Збишко рушив конем вперед:
—Хто питає про Мацька?
—Сусід, Зих із Згожелиць. Вже з тиждень їду за вами та розпитую людей по дорозі.
—Матінко моя! Дядьку! Це Зих із Згожелиць! —
вигукнув Збишко.
І вони радісно привіталися. Зих справді був їхній сусід, до того ж чоловік добрий і всіма любимий за
веселу вдачу.
—Ну, як ся маєте? — спитав він, тиснучи Мацькові
руку. — Ще гоп чи вже не гоп?
— Ой, уже не гоп! — відповів Мацько.— Але радий вас бачити. Боже милий! Це я вже наче в Богданці!