І думав, як би вкрасти чесне його тіло. Тому знову наповнив посудину вином, дав їм і велів пити, скільки хочуть, і напоїв їх вельми. Коли ж поснули міцно, пресвітер встав, підійшов до святого тіла мученикового і відкрив його, зі сльозами обцілував. Тоді зняв перстень з руки своєї і одягнув його на палець мучениковий, кажучи: "О святий мучениче Христовий Теодоте, виконай те, що обіцяв мені". І поклав тіло його на осла замість вантажу вина, також і голову, і, міцно до худобини прив"язавши, пустив назад худобину. І пішов осел до села пресвітерового, несучи на собі тіло мученикове. А пресвітер знову гілки і сіно на тому місці, наче на тілі мучениковому, поклав. І, прийшовши до куреня, спочив. Зранку ж, вставши, почав ніби тужити за ослом, кажучи: "Худібка моя втекла, чи не вкрав його хто". І співчували йому воїни, не знали, що вкрадене тіло мученикове, бачили-бо гілки і сіно цілими на місці своєму. Залишив тому в них вино пресвітер, пішов наче осла шукати і вже не повернувся до них, але в село своє рушив. А осел, ангелом ведений, прийшов на місце те, де колись святий Теодот з пресвітером обідав і похвалив місце гарне, що для прийняття святих мощів добре, і радив пресвітерові, аби молитовний храм збудував і мощів мученицьких чекав. Туди осел прийшов, стояв, нікуди далі не поступаючись, допоки не підійшов пан його, блаженний Фронтон-пресвітер, і не зняв мученикові мощі. Скликавши ж вірних братів, поховав на місці тому чесно і церкву за якийсь час збудував в ім"я святого мученика Теодота на славу ж Христа, Бога нашого.
Це я, смиренний Ніл (додає автор житія цього), вам, в Господі любі брати, написав з усілякою точністю як свідок життя його, ще й разом з ним в ув"язненні темничному сидів. Ви ж йміть віру, читаючи, і слухайте з любов"ю, щоб мати частку зі святим славним мучеником Теодотом і зі всіма святими, що за благочестя подвиг чинили в Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж слава і держава разом з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь".
У часи гоніння на Церкву Божу, коли воїни Христові душі свої клали за Господа свого й ціла вселенна мученицькою була скроплена кров"ю, Петра, хлопця вродливого й міцного тілом, мужнього ж духом у святій християнській вірі, взяли в Лампсаку, граді Єлеспонтському, і до Опитима, ігемона, на допит привели. І спитав його ігемон: "Ти — християнин?" Відповів Петро: "Справді християнин". Сказав ігемон: "Ось маєш перед очима наказ непереможних царів, тому принеси жертви великій богині Венері". Відповів юнак: "Дивуюся, о ігемоне, що хочеш переконати мене, аби я поклонився жінці нечистій і блудній, що такі мерзотні чинила діла, їх же сором і переповісти. Хіба ви нині не караєте тих, що сміють робити такі блудодіяння, які ваша богиня робила? І якщо ви називаєте її явною блудницею, то як я настільки нечистій блудодійниці маю поклонитися і принести їй жертву? Годиться ж мені більше кланятися Богу живому й істинному, Цареві всіх віків — Христу, Господеві моєму, і приносити Йому жертву молитви, розчулення і хвали". Те чувши, ігемон звелів розтягнути юнака на колесах, деревом і залізом тіло його мучити, ламаючи кості. Раб же Божий наскільки більше мучений був, настільки міцніший і мужніший у силі Христовій, що його зміцнювала, виглядав. Підсміхався з безумства ігемонового, а до неба підносив очі, казав: "Дякую Тобі, Господи Ісусе Христе, що дав мені таку силу в терпінні, сподоби ж мене до кінця перемогти ворога найнечестивішого". Тоді побачив ігемон, що не може мужнього того юнака християнського, Петра святого, муками здолати, — звелів мечем відтяти йому голову.
Тим часом взяли Діонисія, мужа християнського, тримали його в темничних путах. Тоді захотів ігемон вийти з Лампсака до Троади, що межує з Єлеспонтом. Приведено було до нього двох воїнів, вірою християн, родом із Месопотамії, Андрія і Павла, яких взяли нечестиві. А з ними й Нікомаха привели, який голосно й ненастанно взивав: "Я християнин!" Ігемон же, бачивши, що Нікомах визнає себе християнином, спитав Андрея і Павла: "Ви що кажете?" Вони ж відповіли: "І ми християни". Сказав же ігемон до Нікомаха: "Принеси жертви богам за велінням царевим". Відповів Нікомах: "Хіба не знаєш, що християни не приносять бісам жертви?" І зразу звелів ігемон оголеного Нікомаха повісити на катівні й мучити його биттям і обдиранням тіла залізними кігтями. Коли ж мучений Нікомах близький був до кончини своєї і мав отримати вінець, його ж наче вже в руці своїй мав, раптом згубив його. Змінився ж із доброго ісповідання, відрікся Христа і крикнув, кажучи: "Ніколи я не був християнином і готовий богам принести жертви!" Тому зразу перестали мучити його і з катівні зняли. І коли окаянний той відступник приніс жертву ідолам і поклонився, — зразу напав на нього біс і вдарив ним об землю. І біснувався Нікомах, кусаючи язик свій зубами своїми і кривавою піною стікаючи, допоки не викинув погано свою окаянну душу. Після того християнка одна, дівчина шістнадцятилітня, на ім"я Христина, викрикнула з народу до біснуватого, кажучи: "О окаянний і загиблий чоловіче, нащо за одну коротку годину здобув собі вічну і невимовну муку?" Те чуючи, ігемон звелів зразу взяти ту дівчину і на середину її притягнути. І спитав її: "Чи ти християнка?" Відповіла дівчина: "Християнка, і плачу над загибеллю окаянного того чоловіка, що дочасної муки не стерпів, щоб отримати спокій вічний". Сказав до неї ігемон: "Ось нині він отримав спокій, принісши жертви богам, але щоб ви, християни, не насміхалися з нього, через те велика Діяна і Венера забрати його звідси захотіли. Хочу ж, аби й ти принесла жертви цим богиням, щоб не зазнати наруги встидної і не бути живою у вогні спаленою". Відповіла свята: "Бог мій більший від тебе, і тому погроз твоїх не боюся, покладаюся на Нього, що захистить мене і дасть мені у всьому терпіння". Тоді звелів ігемон віддати її двом юнакам блудним, аби наругу їй вчинили та осквернили. Андрея ж і Павла звелів вкинути до Діонисія в темницю. Юнаки ж безсоромні, взявши чисту і святу діву Божу, вели її з радістю у свою витальницю, хотіли похіть свою здійснити. І коли привели її до своєї кімнати, зразу загас у тілах їхніх природний любощів вогонь, й обмертвіли похотні уди. Аж до півночі намагалися осквернити її — нічого не досягли. Опівночі ж явився при дівчині юнак пресвітлий і цілу кімнату наповнив невимовним світлом. Юнаки ж ті зі страху попадали наче мертві і, ледь до тями прийшовши, припали до ніг святої, просячи її, щоб помолилася за них до Бога свого, аби ніяке зло не наздогнало їх. Вона ж, піднявши їх, сказала: "Не бійтеся, знайте ж, що юнак, якого ви бачили, — то ангел святий, від Христа, Бога мого, на збереження дівства мого до мене посланий, готовий він зразу умертвити кожного, хто посміє до мене торкнутися". І мала свята діва чиста Божий захист.
Наступного дня весь люд града, зрушений від жерців ідольських, прийшов до ігемона, просячи, аби християн, утримуваних у темниці, віддав у їхні руки. Ігемон же вивів в"язнів Діонисія, Андрея і Павла, кажучи до них: "Годиться вам принести жертву великій богині Діяні". Святі ж відповіли: "Ні Діяни, ані иншого якогось біса, якого ви шануєте, не знаємо, ані ніколи не шанували иншого бога, окрім Бога нашого Ісуса Христа". Народ же, ці святих мучеників слова чуючи, підняв голос великий до ігемона, щоб передав їм в руки цих, що ображають богів їхніх. Тому ігемон спершу звелів бити мучеників, тоді, досить побитих, віддав їх народові. Вони ж, зчепивши святих шнуром за ноги, волочили з великим галасом за град, щоб там камінням побити. І коли били мучеників святих, довідалася про те свята діва Христина — поспішила, кричачи і плачучи, на місце те, впала на святих, яких били, кажучи: "Хай помру і я з вами на землі, аби змогти з вами разом жити на небі". Сповіщено було ігемонові, що дівчина, на осквернення віддана, яку якийсь юнак світлий із рук блудників визволив, втікши, впала на тіла християн битих. Звелів ігемон відтягнути її осібно, убити мечем. І так ці святі мученики, разом подвизаючись проти диявола, і світу, й ігемона Опітима, сподобилися переможцями стати, допомогою Христовою: святий Петро — різними муками, святі ж Діонисій, Андрей і Павло — камінням, а свята Христина — мечем замучені. Це ж було у Лампсаку в Децієве царство.
Святі ж мученики Граклій, Павлин і Венедим були громадянами Атен і там з великою смілістю Христа явно проповідували, всіх нечестивих переконували, аби від суєтного ідолослужіння відступили, охрестилися в ім"я Отця, і Сина, і Святого Духа. Через те взяли їх й атенському князеві передали. І допитував їх князь, визнавали Бога істинного, Творця всього творіння, ідолів же бездушних — камінням, і деревом, і ділом рук людських називали. Мучені були муками різними. Потім з учнями їхніми в піч вогненну вкинено їх — загинули і прийняли вінці нетлінні від Христа, Бога нашого, Йому ж слава навіки. Амінь.
Місяця травня на 19-й день
Престолом святого єпископа Патрикія був Прус-град у Вітинійському краю. Там він віру Христову відкрито проповідував, викривав же еллінський блуд і багатьох від ідолопоклоніння навертав до Христа Бога, і взяли його нечестиві з трьома пресвітерами — Акакієм, Менандром і Полієном — і до вітинійськогоігемона Юлія, служителя бісів найревнішого, на допит привели. Він же на той час ішов до термальних вод, тому звелів і єпископа християнського з пресвітерами його, залізними веригами обкладених, вести за собою. І досягнув теплих вод, й умився в них задля здоров"я, приніс жертви нечистому своєму богові Асклипію і мерзотній богині Сотирії. Тоді, на судищі сівши і Патрикія-святителя з пресвітерами поставивши перед собою, сказав до нього: "Яка богів наших всемогутність, знай, о безумче, що до суєтних прилучаєшся байок, Христа прикликаючи. Знай, яку термальним водам дали лікувальну дію на здоров"я наше. А насамперед батька нашого Асклипія яка сила, яка благодать, розумій. Йому ж і ти (якщо хочеш, уникнувши пут і мук, мирно в батьківщині своїй жити), впавши, поклонися зі смиренною молитвою і жертвами". Святий же Патрикій відповів: "О, як багато поганого в короткій промові ти виголосив, ігемоне". Ігемон же з гнівом сказав: "І що поганого я кажу, в чому ти мене викриваєш, о окаянний? Мусиш визнати, що правда без підступу й лукавства та, що очима видно. Хіба не бачиш своїми очима зцілень, які бувають від вод цих термальних, силою всесильних богів наших?" Мовив святий Патрикій: "Світлий ігемоне, про початок, і плин, і гарячу силу вод цих якщо хочеш довідатися правду, то я розповім, коли покірно вислухати мене захочеш". Сказав ігемон: "Нічого иншого від тебе не сподіваюся почути, окрім байок, словами прикрашених, проте говори, хай почую, що маєш повідати". Відповів святий: "Не байку, але правду маю сказати". Відказав ігемон: "Яке-бо инше термальних вод начало, якщо не богів наших силу, назвеш?" Святий же мовив: "Я християнин, а кожен, хто християнську святиню ісповідує, істинному ж і єдиному для всіх Богові поклоняється, має ум, сповнений розуміння Божих тайн. Тому і я, хоч грішний, проте Христовим рабом себе визнаю, правду про ці води виявити можу". Сказав ігемон: "Але хто буде настільки нахабний і нерозсудний, аби від філософів мудрішим себе вважати?" Сказав святий: "Премудрість світу цього — глупота в Бога. Написано-бо: Він ловить мудрих їхніми хитрощами". Христос, Господь наш, дякуючи Отцеві своєму, говорить: "Сповідаюся Тобі, Отче, Господи неба і землі, бо втаївся Ти від премудрих і розумних і відкрив те немовлятам". І знову апостол: "Ті, що не зрозуміли істини, якщо б зрозуміли, то Господа слави не розіп"яли б". Сказав ігемон до святого: "Щось велике, але незрозуміле ти говориш, проте говори: чиєю силою і влаштуванням ці теплі води витікають і такою горяччю киплять? Я-бо справді зараховую те до промислу богів наших, які захотіли таким чином допомогти людському здоров"ю". На це хотівши відповісти, святитель Христовий Патрикій сказав до ігемона: "Перш ніж почну говорити, звели, о ігемоне, забрати загороду цю, аби всі змогли слів моїх слухати". І звелів ігемон, забрано було загороду, і заповнили люди те місце — почав тому святий голосно говорити так: "Вогонь і воду з нічого створив той же Творець, що й рід людський, із Сином своїм єдинородним — всесильний і вічний Бог. З вогню-бо словом зробив світло, сонце й инші світила і влаштував їх — одних ніч просвітлювати, инших вдень світити. Доти-бо у творінні всього поширилися Його всемогутні сили, доки захотіла Його воля. З води ж утворив твердь небесну, і на тій же воді заснував землю, промислом же своїм, наперед відаючим, усе те на небі й на землі влаштував, без чого неможливо жити людині, її ж зразу мав створити. Передбачивши, що створені Ним люди мають прогнівати Його, Бога, Творця свого, і відкинути правдиве богошанування, зроблять собі кумирів бездушних і поклонятимуться їм, — два місця приготував, на них же люди після життя земного мають бути переселені. Перше місце вічним світлом просвітив, багатими й невимовними наповнив благами; друге ж місце безпросвітною пітьмою, і незгасним вогнем, і вічними наповнив карами — щоб у світле місце переселялися ті, що слухають Його заповідей, угодити Йому намагаються, в темне ж хай будуть вкинені ті, які поганим своїм життям прогнівають Творця і кару собі заслужать. Ті, які будуть у місці світлому, у безперервній і безконечній радості житимуть безсмертним життям, а ті, що в місці темному, — ненастанно мучені будуть на безкінечні віки. Відділяючи вогонь від води і світло від пітьми, Творець як же кожне з них окремо створив, так кожне окремо на своєму місці поставив. Є ж і над твердю небесною також і під землею вогонь і вода. Вода-бо, що на землі видно, зібрана у сонми свої, названа морем. А та, що під землею, безоднею називається. З тієї безодні на потребу людям, що живуть на землі, і всьому живому води з надр земних, наче водогінними трубами, надходять увись і на верх землі виходять, стають джерелами, чи колодязями, чи ріками. Якщо ті води течією своєю зближаються до підземного вогню, то, від температури вогненної закипівши, витікають гарячими. А ті, що далі від вогню протікають, природно студені. Таким чином і ці води є теплі, бо до вогню, що під землею, своєю течією зближаються. Є ж у деяких місцях безодні води дуже холодні, що на лід замерзають, бо від вогню на великій відстані лежать. Підземний вогонь влаштований на муки душ нечестивих, вода ж підземна, що на лід замерзає, тартаром називається, у ньому ж боги ваші і їхні прихильники муку, що ніколи не закінчується, приймають, як же і з віршотворців ваших хтось співає, кажучи: "Кінці землі і моря нічим иншим не є, лише їхніми останніми межами, на них же Япет і Сатурн (це імена богів ваших) ані блиском світлого сонця, ані прохолодним вітром не втішаються". Тобто: богів ваших, що в пітьмі і в тартарі, світло сонця не просвітлює ані не зігріває. Тих, що у вогні, вітер не охолоджує. Є ж тартар під землею настільки від инших безодень глибший, наскільки над землею небо від усіх висот вище. А що вогонь під землею міститься, для нечестивих приготований, можна довідатися принаймні з того вогню, який у Сицилії із землі виходить".
Цих слів святого слухаючи, ігемон спитав: "Чи Христос ваш є Творцем усіх тих речей, що ти кажеш?" Відповів Патрикій святий: "Справді Христос, а не хтось инший, Творцем є всього творіння, написано-бо так: "Все Ним було і без Нього нічого не було з того, що сталося" І знову: "Боги поган — біси, Господь же небо створив". Ігемон же вдруге спитав: "Чи Христа називаєш неба Творцем?" Відповів святий: "Христа називаю, бо написано: "Коли побачу небо, діло перстів Твоїх, місяць і зорі, які Ти заснував". Сказав ігемон: "Якщо в ці гарячі води тебе вкину, їх же творцем називаєш Христа, а не богів наших, то чи збереже тебе Христос неушкодженим від горячі їхньої?" Відповів святий: "Знаю силу Христа мого, що може зберегти мене від вод цих цілим і неушкодженим, якщо захоче. Я ж хотів би тими водами від земного цього звільнитися життя, аби з Христом вічним жити. Проте не моя, але Його на мені хай збудеться свята воля, без неї ж ані волосинка з голови людської не впаде, ані птах не потрапить у сіть. Хай знають достеменно всі, хто слів моїх нині слухає, що тих, які з тобою поклоняються бездушному камінню, наче богові, чекає вічна мука у вогні підземному незгасимому і в тартарі підземному". Таке чуючи, Юлій-ігемон зрушився на гнів і зразу звелів святого оголеного вкинути в те місце джерела, звідки горяччю кипляча вода виходить. Коли святого вкидали, він крикнув, кажучи: "Господи, Ісусе Христе, поможи мені, рабу Твоєму". І коли, вкинений, впав у воду — краплі води від джерела відскочили, були від вогняних іскор гарячіші і досягли тих, що навколо стояли, — сильним опіком пошкодили. А святий Патрикій у водах тих, наче в прохолоді, був без шкоди і ликував, хвалячи Христа Бога. Через те більшим гнівом ігемон розпалився, звелів воїнам вийняти святого з води і сокирою відтяти йому голову, разом і пресвітерам його. Поставили на місці страти Христового ісповідника і мученика, здійняв він руки свої до неба і сказав: "Боже, Царю всіх і Владико, Ти тримаєш силою своєю все творіння видиме і невидиме, слухаєш всіх, що Тебе прикликають правдиво, що й ці гарячі води на спасення праведним, на кару нечестивим створив, стань нині переді мною, бо помираю в ісповіданні віри Твоєї". Тоді, закінчивши молитву, схилив до страти святу свою голову і кінець прийняв від сокири. Потяті були з ним і три його святі пресвітери: Акакій, Менандр і Полієн. І всі разом стали перед Христом Богом у славі святих. Убитий був святий Патрикій зі співслужителями своїми місяця травня у дев"ятнадцятий день і прийняв вінець переможний почестей від Христа Ісуса, Господа нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.
Місяця травня на 20-й день
ebooksa