Блаженний Георгій був сином благочестивих батьків: батька на ім"я Йоан, одного з найперших вельмож града Средця, матері ж Марії — молитвою дарований батькам своїм. Вони-бо постарілися бездітні, як же давно Авраам і Сара, молилися ненастанно до Бога, і Пречистої Його Матері, і святого великомученика Георгія, що з Кападокії, у його церкву щодня приходили, і велику давали милостиню убогим, і просили, щоб розв"язалася неплідність їхня. І вислухав Господь молитви їхні, і дав їм на старість плід лона — хлопчика, його ж із радістю принесли в церкву святого великомученика Георгія, охрестили в ім"я Отця, і Сина, і Святого Духа і назвали його у святому хрещенні ім"ям Георгій. Вихований був хлопець у добрій настанові, і в страху Божому, і в книжному навчанні, у ньому ж швидко Божественного Письма навчився, однолітків своїх розумом перевершив. Досягнув же дорослого віку, подібний був красою і цнотою на давнього Иосифа. Володіли вже тоді болгарським краєм сарацини. І коли блаженний Георгій мав двадцять п"ять років від народження свого (відійшли вже до Господа батьки його), почали сарацини зваблювати його на своє нечестя, кажучи: "Георгію, покинь християнську віру і прийди до нашої віри, послухай посланця Божого Магомета і прийми наш закон". І почали на чесну голову святого класти тафію, яку вони, нечестиві, на головах носять і в молитовницю свою з нею входять. Заперечив їм святий, кажучи: "Не годиться нам, християнам, приймати звичаї нечестивих, і тафії на головах наших носити, і відвертатися від Христа, Бога істинного, Творця неба і землі, і відкидати хрещення святе. Кому ж я маю вірити: Магометові, який ані від Бога, ані від Божих пророків, ані від апостолів Його не є посланцем, але сатанинського полку виявився полководцем, має хоругви диявола. Ви й самі не знаєте, кому вірите, і збилися з істинного шляху". Так викрив їх святий Георгій, почав відкрито й голосно визнавати Христа, істинного Бога, Творця горішніх і долішніх, усього видимого й невидимого творіння. Плюнув їм в лице, безбожними їх назвавши, кинув тафію на землю і потоптав її ногами. Тоді сказав до себе: "О Георгію, чому стоїш, Христос тебе кличе". Нечестиві-бо гніву сповнилися, взяли святого і з наругою великою перед ігемона свого привели і почали на нього прискаржувати, кажучи: "Він нашу віру і закон ображає і безчестить". Ігемон же здивувався величині зросту його і красі лиця, почав ласкаво говорити до святого: "Якщо відречешся Ісуса Христа, якого ви називаєте Сином Божим, і покоришся велінню самодержця Селіма, і волю його чинитимеш, йому ж багато царств підкоряються, — то дари і честь від царя приймеш, будеш начальником воєвод у великому цьому граді Средці". Мученик же Христовий виразно ісповідав Господа свого перед численним людом, а сарацинську віру збезчестив і зневажив. Тоді кат люттю розпалився, звелів святого залізом бити нагого немилостиво — і мучили святого страждальця жорстоко, що й плоть його із залізом підносилася в повітря, кров же потоками текла з ран, проте святий ніяк не погоджувався підкоритися велінню царя їхнього. Тоді ігемон звелів розрізати його через ціле тіло ножами глибоко з голови до ніг і свічки палаючі в рани вкладати. І запалений був вогонь свічок, аж не було видно тіла мученикового через полум"я, і почало тіло його, наче віск, танути від вогню — страждалець же все доблесно терпів, прикликаючи та ісповідуючи ім"я Ісуса Христа.
Після цього звелів кат містом водити мученика, і в тимпани бити, і насміхатися, кажучи: "Не ображай посланця Божого Магомета і його передань про сарацинську віру не зневажай". Святий же молився до Христа Бога й учив сарацинів вірити в Христа. Тоді нечестиві запалили вогонь великий посеред града, хотівши спалити святого. І ведено було мученика Христового Георгія на місце, встановлене для спалення. Знеміг же від ран, впав на землю безголосий, лише устами ворушив, прикликаючи Господа живого, — вкинули його у вогонь — і так закінчив святий подвиг свого за Христа страждання. Вкинули ж нечестиві і псів багато у вогонь на тіло святого, аби мощів його не пізнали християни. Але Бог прославив угодника свого — раптом-бо найшла зверху хмара з дощем, і блискавкою, і громом страшним, і пролився дощ великий, погасив вогонь, і навіть запаху диму не було. А сарацини від чуда такого вельми настрашилися, розбіглися, дощ же той великий з громами лив до ночі. Коли настала ніч, на місці тому, де спалено було мученикове тіло, явилося над мощами світло велике і ціле те місце осяяло. Тоді протоєрей соборної святого великомученика Георгія кападокійської церкви пішов з християнами до суддів, наповнив грішми руки їхні і випросив у них, щоб змогли християни вільно взяти мученикові мощі і передати звичаєвому похованню. Судді не боронили, тому пішов протоєрей до митрополита Єремії і все про святого мученика сповістив. Митрополит же з великим старанням і вірою з усім священичим собором і з христолюбними людьми прийшов до мощів святого, псалми і пісні співаючи, зі свічками і кадилами. І, розгрібши попіл на тому місці, над яким світло явилося, знайшли чесні мощі святого мученика Георгія Нового, вогнем не ушкоджені. Псячі ж кості всі були порохом і попелом. І де вели мученика через град, і де капала кров його на землю, там вночі являлося світло, наче свічки палахкотіли, і бачили те всі вірні. Узяв митрополит мощі святого, поклав чесно в ковчезі у церкві святого великомученика Георгія, що в Кападокії. Там нового цього мученика Георгія святого мощі лежать і донині, багато, благодаттю Христовою, подають зцілень тим, хто з вірою приходить. Мучений же був святий і добропереможний новий страстотерпець Георгій, як же мовилося, у тому граді Средці болгарському, де і виховали батьки його. І закінчив подвиг у рік буття світу сім тисяч двадцять другий (від Воплочення ж Бога Слова у рік 1514-ий), місяця травня у 26-ий день. Володів усіма Господь наш Ісус Христос, Йому ж з Отцем і Святим Духом слава навіки. Амінь.
Місяця травня на 27-й день
Цей Терапонт, святий мученик, святителем був Сардійської церкви, де ученням своїм багатьох еллінів від блуду ідолопоклонницького до Христа навернув, хрещенням святим просвітив. Взяв його Юліян-князь і путами обклав, замкнув у темниці, голодом і спрагою морив довго. Тоді вивели святого Терапонта, різними муками морили, після того, зв"язаного, вели до Синаону, града фригійського, і в Анкеру, град галатійський. Всюди ж по-різному мучили його. Коли ж привели його до ріки, що називалася Асталін, простягнули нагого ниць на землі на чотири боки і до чотирьох сухих колів, у землю вбитих, прив"язали, били сильно, допоки шкіра його не відпала від плоті і костей його. І напоїлася земля кров"ю його, сухі коли проросли, випустили гілля і листя, і виросли в дерева великі, і зцілювали листям своїм всілякі недуги і хвороби людські. Після цього привели святого у володіння тракійське, що в Лідії, поблизу ріки Єрми, що Лідію напоює, у єпископію Саталійську, під митрополією Сардинською. Там, після багатьох мук, стратили його за Христа — і прийняв вінець нетлінний.
За царювання Диоклитіяна і Максиміяна, коли старійшиною Олександрійського града був Євстратій-князь, дано було наказ щодо християн: або богам жертву принесуть, або мучені будуть. Князь же, в Олександрії на судищі сидячи, звелів привести перед себе на суд Теодору, дівчину-християнку, недавно взяту і в темниці пильновану. Коли її привели, сказав суддя: "Якої віри ти, дівчино?" Відповіла вона: "Християнка". Спитав суддя: "Вільна чи рабиня?" Відповіла Теодора: "Вже сказала тобі, що християнка. Христос же прийшов, звільнив мене від гріха, народжену від батьків славних у суєтному цьому світі". Князь же, поглянувши на урядника градського на ім"я Лукій, сказав: "Чи знаєш дівчину цю?" Відповів Лукій: "Справді знаю, бо чесна і доброго роду". Сказав князь до дівчини: "Якщо доброго і чесного ти роду, дівчино, то чому не захотіла вийти заміж?" Відповіла дівчина: "Задля Христа відкинула шлюб, бо Господь наш Ісус Христос прийшов у світ Різдвом від Пречистої Приснодіви Богоматері, визволив нас від тління й обіцяв нам життя вічне. Я ж вірю в Нього і захотіла задля любови Його чистою у дівстві своєму залишатися до кончини моєї". Сказав суддя: "Веліли царі вас, дів, які чистоту свою завжди цілою берегти хочете, приводити до поклоніння богам або в блудилище давати, якщо не захочете богам поклонитися". Відповіла діва: "Думаю, ти добре знаєш, що Бог дивиться на волю серця, серцезнавцем-бо є, знає помисли наші і наміри наші приймає як саме діло. Він знає волю мою — берегти дівство нерозтлінним. Якщо ж і звелиш, як нахваляєшся, розтлити мене ґвалтом, то не буде те тілу моєму блудом, але насильством і стражданням. І так само, коли б відтяв мені голову, або руку, або ногу, так само і дівство якщо насиллям забереш, мученицею мене Христовою зробиш, а не блудницею. Сильний Владика дівство моє, Йому обітоване, як свою власну частку зберегти цілим, якщо воля Його". Сказав суддя: "Не бажай безчестити добрий свій рід, не віддавай себе на наругу і сміх, ти донька знатних і славних батьків, як же про тебе свідчать". Відповіла дівчина: "Прославляю Христа, Бога мого, що дав мені добрий рід і шанований, і покладаюся на Нього, що збереже свою голубку цілою". Сказав суддя: "Нащо зваблюєшся вірою у чоловіка розп"ятого, наче в Бога? Хіба визволить Він тебе з рук, що хочуть взяти тебе на осквернення? Не думай, що, коли в блудилище заведуть тебе, чистою звідти вийдеш".
Відповіла Теодора: "Вірю Христові моєму, який при Понтійському Пилаті постраждав, що визволить мене з рук нечистих блудників і збереже нескверною вірну рабу свою". Дав же їй суддя три дні на роздуми, але вона зразу страждати хотіла, кажучи, що і через три дні чи більше не буде иншого наміру і бажання, лише померти за Христа, Бога свого. Вели її знову в темницю і через три дні вдруге на допит поставили. І коли побачив її князь незмінною у святій вірі, звелів відвести в блудилище. Коли її туди вели, помолилася вона до Господа, кажучи: "Ти, що вгамував безсловесних звірів перед лицем святої Теклі на видовищі, Христе Боже, вгамуй найдикіших словесних звірів безсоромних, які зібралися пошкодити чистоту тіла мого. Ти, що визволив Сусанну з рук перелюбодійних старців, визволи і мене, рабу свою, від таких же похітників. Не дай, щоб була осквернена церква, яка для Тебе одного освячена. Ти, що відігнав від мене невидимих ворогів, які багато разів намагалися дівственний скарб мій вкрасти, віджени, прошу, і явних насильників, які приготувалися, як розбійники, забрати моє багатство. Прийди на мій захист, Господи, Боже мій, і всемогутньою силою своєю зроби так, щоб, віддана сюди на осквернення, вийшла я звідсіля чистою, щоб руки нечестивих до мене не торкнулися, — і прославлю пресвяте Ім"я Твоє".
Коли так свята молилася, нечисті похітники за хатиною стояли і між собою сперечалися, хто перший до дівчини увійде. Ось один хлопець, тілом міцний, як воїн одягнений, підійшов до них і всіх розштовхав, перед усіма в хатину до дівчини увійшов, ніхто не посмів завернути його чи випередити. Був же то один з вірних братів, на ім"я Дидим. Богом зрушений, навмисно туди прийшов в образі воїна, наче на діло гріховне, насправді на захист дівчини. Його побачивши, Теодора вжахнулася. А блаженний Дидим сказав до неї: "Не бійся, сестро, бо той, кого бачиш зовні вовком, всередині ягням є і братом твоїм у святій вірі. І прийшов тебе визволити звідси, рабу і голубку Бога мого. Поміняймося одягом. Ти в мій одягнися, я ж у твій, щоб ти, моїм одягом прикрита, своє дівство винесла цілим, я ж у твоєму одязі увійду в подвиг мученицький і стану справжнім Христовим воїном". І погодилася на те свята дівчина: пізнала-бо, що від Бога посланий до неї. Тому помінялися одягом: одягнулася дівчина у чоловічий, військовий, а юнак же в дівочий. І сказав юнак до дівчини: "Коли будеш виходити, закрий лице своє, наче соромишся, всі-бо звідси виходять соромлячись. І не впізнають тебе, коли будеш мати лице закрите. І зробила так дівчина, вийшла у воїнському вбранні з блудилища, лице мала сховане, і побігла швидко, славлячи Бога за промисел Його, що в такому образі визволив її з рук нечистих блудників, як пташку з тенет і як вівцю від вовків. Після того як вийшла Теодора свята, увійшов один хлопець у хатину ту, одержимий блудною похіттю, — побачив замість дівчини мужа і вжахнувся. І скрикнув, кажучи: "Що це? Діва перетворилася на мужа? Чув, розповідали християни, наче колись Христос їхній перетворив воду на вино, ось, як же бачу, перетворив жінку на чоловіка". Вийшов швидко з хатини, крикнувши своїм приятелям: "Втікаймо звідси, втікаймо, перш ніж Христос перетворить нас у жінок". І побіг, сповістив те судові. Послав князь, привів Дидима на судище і питав його, кажучи: "Хто ти?" Відповів Дидим: "Раб Ісуса Христа, називаюся Дидим". Сказав суддя: "А чому не чоловічий, а жіночий на тобі одяг?" Сказав той: "Взяв його в Теодори, свій же їй віддав, щоб у ньому не впізнали її блудники і щоб втекла з рук їхніх". Сказав суддя: "Хто тобі звелів так зробити?" Відповів Дидим: "Бог мій Ісус Христос навчив мене і послав, щоб я викрав вівцю Його із зубів звірячих цілою і непошкодженою". Сказав суддя: "Де нині Теодора, розкажи нам, поки ми не почали тебе мучити". Відповів Дидим: "Справді не знаю, де вона є, лише те про неї знаю, що раба Христова добра і вірна, визнає Пресвяте Ім"я Його. Тому ж Христос її полюбив і зберіг неоскверненою як невісту свою справжню". Князь же сповнився гнівом, звелів голову його мечем відтяти, тіло ж кинути у вогонь, а святий Дидим, почувши на себе вирок смертний, радости сповнився і скликнув до Бога, кажучи: "Благословен Ти, Боже, Отче Господа нашого Ісуса Христа, що не зневажив молитов моїх і виконав бажання моє, бо й рабу Твою Теодору зберіг цілою неоскверненою, і мене вінця мученицького сподобляєш". І вели святого за град на страту. Довідалася ж про те Теодора, побігла за святим мучеником Дидимом і, догнавши його на тому місці, де мав бути страчений, сперечалася з ним про вінець мученицький, кажучи: "Якщо й захистив ти дівство моє від розтління, то не просила я тебе, щоб захищав мене від смерти. Мене ж узяли, мене допитували й судили, відступи мені кончину мученицьку, хай мене стратять, ти ж іди вільний, куди хочеш. Досить тобі винагороди від Господа, що зберіг моє дівство, не хочу, щоб ти вмирав за мене і забрав вінець мій. Не хочу бути винною смерти твоєї, але сама хай помру, сама віддам борг той. Маю голову — хай її відітнуть за Христа. Маю кров — хай проллється за Господа нашого. Не хотіла і не хочу бути оскверненою, хотіла і хочу бути мученою. Не забирай в мене вінця, якого швидше тебе почала плести. Якщо шкодуєш мені мучеництва, то хай я швидше під меч піду, а ти після мене Христовим мучеником можеш бути, щоб ти після мене залишився, а не я після тебе. У тебе чистоти забрати не можуть, мене ж ґвалтувати можуть. Бо як ти чисту мене з блудилища випустив, так чисту мене і до Христа наперед пошли". Святий же Дидим сказав до неї: "Люба сестро, Господь наш, який раз зберіг тебе неоскверненою, завжди сильний берегти тебе чистою. Мені ж, на смерть засудженому, не борони померти. Хай помру за Христа і кров"ю своєю омию гріхи свої". Коли вони так з любов"ю сперечалися, наказано було потяти обох. І дала під меч голову свою спершу свята мучениця Теодора, тоді і святий мученик Дидим. Тіла ж їхні вкинули у вогонь — і так прийняли переможні вінці від Христа, Господа нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.
Місяця травня на 28-й день
Преподобний отець наш Микита, змолоду Христа полюбивши, відрікся світу і всього, що у світі, і догоджав Богові добродійним житям, і возведений був на престол халкедонського святительства, на якому, наче свічка на свічнику, стояв, світив світові і прикрашав Христову Церкву. Милостивий же був вельми до убогих, голодних годував, нагих одягав і подорожніх приймав та давав їм спочинок. І був батьком для сиріт, вдовам заступник і кривдженим визволитель. Коли ж настала іконоборна єресь, за царювання Лева Вірменина, виявився ісповідником Христовим, багато боровся проти злочестя, викриваючи і відкидаючи неправославні догмати, навчаючи і переконуючи благочесно поклонятися іконі Христа, і Пречистої Його Богоматері, і всіх святих. І дуже постраждав від зловірного царя і його однодумців — зазнав вигнання, приниження і кривди за правовір"я. Після багатьох років і численних ісповідницьких трудів, коли досконалим богоугодженням перейшов з тутешніх, прославив його Бог на небі перед ангелами своїми, на землі ж перед людьми, бо від чесних його мощів відбувалися чуда, подавалися зцілення на всілякі хвороби, аби славився в ньому Бог, який у святих своїх прославляється.
Єліконіда, Христова мучениця, була народжена й вихована в Тесалонікії у царство Гордіяна і Филипа. Коли ж гоніння від ідолопоклонників всюди налягло, прийшла в Коринт і, бачивши, що всюди люди приносять жертви бісам, стала на високому місці й возвала, кажучи: "О нерозумні і тверді серцем мужі коринтські! Бачу, що ви зовсім нечестиві, покинули вічного і нетлінного Бога, до душезгубних ідолів повернулися. Погляньте, прошу, на висоту неба і на ширину землі та розгляньте розумом вашим: хто натягнув, наче шкіру, небо над головами нашими, хто заснував землю над безоднею, хто непогамовні хвилі морські вгамувати сильний страшним і славним Ім"ям своїм? Хто чоловіка з глини створив і вдихнув у нього дух живий? Той, хто пригорщею тримає все творіння, — один справжній на небі живий Бог. Боги ж язичницькі — біси, німі і бездушні, подібні нехай будуть на них всі, що їм поклоняються". Коли так свята вільно й голосно промовляла, зразу нечестиві схопили її і до ігемона свого Перинія вели. Він же поглянув на неї і, благородність лиця її побачивши, почав лагідно до неї говорити, кажучи: "Добра тобі бажаю, донько найвродливіша, думаю, що віриш у богів наших, що завжди перебувають, і тішуся тобою". Сказала свята: "Яка може бути радість у нечестивих? Радість твоя, о ігемоне, перетвориться на плач, і погорда твоя — на неміч. Я вірю в Бога, що над усім є, і радію, що сподобилася за Бога мого увійти в подвиг цей, у якому без сумніву переможний вінець сподіваюся отримати". Сказав ігемон: "Хай не буде жінкам безумним подібного багатомовства, але покірно й коротко скажи мені, як називаєшся". Відповіла свята: "Не безумна я, але мудра в Христі, якщо ім"я моє довідатися хочеш, Єліконіда називаюся". Сказав ігемон: "Не годилося тобі Єліконіди ім"я давати через велику безсоромність твою, муки і рани збираєш на тіло своє". Відповіла свята: "Добре Єліконідою називаюся, бо милосердя мого Бога завжди є зі мною, і кидаю стріли в батька твого, диявола. Тобі ж, Перинію, ім"я не пасує, бо нечестиве й окаянне твоє тіло зі скверною душею вогненними тризубцями на згубу волочитимуть". Сказав ігемон: "Коротко скажи нам: принесеш жертву богам чи ні? Присягаю богом моїм Асклипієм-лікарем, що не пожалію тебе, якщо не послухаєш веління царського і не поклонишся богам нашим". Відповіла свята: "Чуєш, як вільно говорю я — раба Христова! А Асклипій хто? — Не знаю. Ти ж роби, що хочеш". Тоді ігемон гніву сповнився, почав мучити святу. Спершу звелів її, на землі простягнену, бити і стопи ніг її різати, тоді в казан, наповнений смолою і дуже розігрітий і киплячий, вкинути мученицю. Але ангел Господній явився, вистудив казан і смолу киплячу в росу холодну перетворив. І виходили з казана пахощі великі, наче від ароматів. Те бачивши, ігемон проголосив, кажучи: "О який великий волхв Христос, що може вогонь перетворити на воду!" Сказала ж йому свята: "Наскільки великими вважаєш нині богів своїх Дія і Асклипія, їх же осоромила одна жінка, рабиня Христова". Від тих слів святої більшої люті сповнився кат і чарівницею її назвав, звелів волосся її зі шкірою здерти і свічками палаючими палити обідрану голову її і груди. Всі ті муки терпіла мучениця доблесно, ніби жодного не відчувала болю. Тоді ігемон лють на лагідність перемінив, почав ласкою до святої говорити: "Донько люба, підійди і принеси жертву богам непереможним, найкраще ж Венері і Мінерві. І зроблю тебе жрицею великої Діяни і дорівняю до жінок сенаторських. Стовп же золотий в ім"я твоє посеред града поставлю і царям про тебе листом сповіщу. І будеш цілому граду цьому як мати". Свята ж Єліконіда сказала: "Веди мене у храм богів своїх, нехай принесу жертви". Те чувши, ігемон великої сповнився радости, і зразу звелів проголошувачам і трубачам голосити, і цілий град зібрати, і з великим торжеством вів святу до храму ідольського. Вона ж, входячи в капище, сказала жерцям: "Хочу сама, одна, на самоті чисті принести жертви. Накажіть всім із храму вийти. І самі вийдіть, і замкніть двері". І послухали її жерці, замкнули святу саму в капищі. А самі були зовні, стоячи перед дверима, ликуючи і голосячи трубами і тимпанами. Невіста ж Христова одна всередині була, схопила ідола Венери, розбила його на три частини, тоді скинула ідола Мінерви, який, впавши на землю, розсипався весь. Після того Асклипія скинула з вівтаря його, відламала йому руки, і ноги, і голову. Те саме зробила Дієві. Не чутно було того розбиття богів жерцям і людям зовні, бо голос труб і тимпанів глушив. І стояли так довго, чекаючи, поки дівчина закінчить свої молитви і жертви. Після достатнього часу стомилися жерці, заглянули в капище й побачили богів своїх на землі розбитих, свята ж на вівтарі сиділа і хвалила Христа, Бога свого. Скочили, роздерли одяг свій і з великою люттю схопили мученицю, кричали до ігемона: "Страть чарівницю цю!" І був галас і крик серед людей, розгніваних за розбиття ідолів. Всі-бо кричали, взиваючи: "О ігемоне, швидко страть чарівницю цю!" Ігемон же звелів відрізати груди святій мучениці і в темницю вкинути, допоки подумає, якою найлютішою смертю її стратити. І перебувала свята у темниці п"ять днів. Тим часом прийшов у Коринт на місце Перинія инший ігемон, на ім"я Юстин. Йому сповіщено було про мученицю Єліконіду, і про катування її, і про розбиття богів їхніх. Юстин же, переживаючи дуже за богами своїми, гніву за розбиття їх сповнився на Єліконіду і звелів розпалити піч сильно. І палили піч три дні, і вкинули в неї святу. Вона ж, наче колись отроки у Вавилоні посеред печі, ликувала, співаючи і благословлячи Господа, був-бо їй вогонь наче роса, і полум"я вогненне наче дух холодний. Тоді вийшло з печі велике полум"я, кинулося на тих, що навколо стояли, і попалило їх до сімдесяти мужів. А свята після достатнього часу вийшла з вогню неушкоджена. І сказав до неї ігемон: "Скажи нам, погана жінко, якими волхвуваннями змогла ти перемогти вогненну силу?" Відповіла свята: "Христос, Господь мій, Його ж ти не бачиш і ніяк побачити не можеш, прийшов і вистудив вогонь". Не вірив же ігемон, звелів принести перед себе ліжко мідне, сильно розжарене, і на ньому перед очима своїми покласти святу нагу, і знизу вугілля вогненне розпалити. Казав-бо: "Нині побачу, чи прийде Христос допомогти їй". Коли так святу мучили, вийшла з тіла її така кількість крови, що весь вогонь погасила і вистудила ліжко. Зняли тому її з ліжка і відвели до темниці. Там, лежачи на землі, молилася, кажучи: "Ісусе, сило і міць наша, Ісусе, славо наша, о Христе, надіє наша, будь мені Помічником і рани мої, о Лікарю добрий, полікуй, рятуючи добром своїм тих, що уповають на Тебе". Коли вона так молилася, явився Христос, Спас світу, у світлості великій, зі святим архистратигом Михаїлом і архангелом Гавриїлом. І, близько до неї підійшовши, подав їй руку свою, кажучи: "Підіймися, і стань на ноги свої, і кріпися. Я-бо з тобою, дивлячись на подвиг твій, милосерджуся над тобою, і божественною силою полегшую біль, і лікую рани твої". Тому, вставши на ноги свої, мучениця впала перед Господом на землю, поклонилася Йому і сказала: "Ісусе Христе, Боже мій, зціли мене, рабу свою, і дай перемогу на супротивного, аби, перемігши його, з піснями і голосом радости у святий двір я увійшла". Спаситель же сказав до неї: "Дерзай, донько, Я зцілюю тебе і вінець безсмертя у царстві своїм готую для тебе". Те мовивши, Господь відійшов на небо. Святі ж ангели віддали їй хліб чистий і світлий, наче сонце. Його ж з"ївши, стала цілим тілом здорова. І просвітилося лице її, наче сонце. І тіло її біле було, як сніг. І дякувала Богові, співаючи і славословлячи до світанку. Коли ж настав день, вивели її знову на судилище і звірам на поїдання на видовищі віддали — спустили на неї двох левів голодних, яких морили голодом три дні. Вони, прийшовши до святої, поклонилися їй і лизали ноги її. Люди ж, те бачивши, підняли голос, кажучи: "Справді чарівниця жінка ця нечестива. Бо і звірів отуманила, що не можуть торкнутися до неї. Страть її, о ігемоне. Страть швидко!" Коли так люди говорили, Божою силою двері позорища розламалися і відчинилися, і вискочили леви між людей, з великою люттю ревучи і скаженіючи, і кинулися люди втікати, й ігемон зі страху втік у претор. Леви ж гнали і хапали втікачів, убили ж людей сто і двадцять осіб. Тоді ігемон, не знаючи, що далі робити з мученицею, звелів її мечем убити. І вивели святу за град на страту, піднесла руки свої до неба й молилася, кажучи: "Прийди нині, о Христе, Боже мій, і стань перед рабою своєю в цю годину, й обіцянку свою виконай: введи мене у святу твою загороду і з благословенними твоїми вівцями вчини. Зарахуй мене до жінок, що угодили Тобі: Сари, Ревеки, Рахилі, Лії, Сусанни і Твоєї пренепорочної Матері, Пречистої завжди Діви Марії, також Марти і Марії, сестер Лазаревих, і Анни Пророчиці, яка на стрітення Твоє зі святим Симеоном Богоприємцем про Тебе свідчила, і Єлисавети, Матері Предтечі, і першомучениці Теклі. Впиши мене в їх число і дай мені, щоб я з ними спочила навіки. Коли так свята молилася, чути було голос зверху, що говорив: "Іди, донько, готовий тобі вінець і престол, і ангельські лики співи урочисті на твій вхід до неба починають". Такий голос свята почула, сповнилася радости невимовної, з веселістю схилила під меч голову свою і була страчена. З рани ж замість крови витекло молоко, що було знаменням чистоти її. А тіло її чесне, взявши, вірні поховали благоговійно, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, одного в Тройці Бога, Йому ж і від нас нехай буде честь, і слава, і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.
ebooksa