Цей преподобний Ігнатій народився від благочестивих батьків і вихований був у настановах і чеснотах багатьох. Побачивши суєту життя цього, відрікся світу і став монахом. І за превелику його чесноту поставили його спершу архимандритом, тоді єпископом града Ростова — і прийняв Церкву Божу, пас добре доручене йому стадо, пробувши ж у святительстві двадцять шість літ і добре Церкву Христову випасши. Переставився до Бога у рік (буття світу) шість тисяч сімсот дев"яносто шостий (воплочення ж Бога Слова у рік 1288-ий) місяця травня у 28-ий день, у п"ятницю після вечірньої. І зійшовся цілий град Ростов, і було незліченно люду, і вчинили плач невтішний, що покинув їх пастир і учитель, у бідах і в печалях помічник і визволитель, вдовицям і сиротам заступник, убогим і жебракам годувальник, єрейському і чернечому чинові наставник і учитель, князям і вельможам настановник. І взяли чесне тіло його, понесли в церкву, а що було людей багато, то не змогли занести всередину, поставили перед церквою, канон заупокійний співали. Прийшли ж у той час дві черниці благоговійні, одна на ім"я Теодосія, співмешканка Павла, протодиякона святитилевого. Вони з чоловіком своїм, відколи увійшли в законний шлюб, воліли дівственно і чисто в Бозі жити і ціле життя своє в молитвах і пості прожили, і всі свідчили про їхню чистоту. Коли ж блаженний Павло до Господа відійшов, Теодосія прийняла на себе чин чернечий. Почувши про переставлення святителя, прийшла до святих його мощів, а з нею і друга черниця, на ім"я Ксенія, і та богоугодна, життя добродійне мала. Ті обидві черниці й багато инших богоугодних, яким Бог відкрив, бачили чудо таке. Коли несли тіло святого до церкви, встав святитель Божий Ігнатій з несеного одра у своєму архиєрейському облаченні, і повітрям пішов, і став вгорі над церквою, і благословив людей і цілий град. Після цього зійшов на нижню комору при вівтарі, там і гріб тілу його чесному був приготований. Це ж відкрив Бог преподобним тим черницям й иншим достойним на прославлення угодника свого і на сповіщення святости його, що отримав від Господа милість і частки зі святими сподобився. У ту ж годину було і друге чудо таке: архимандрит Стефан мав на руці палець скорчений до долоні від народження. Коли ж торкнувся до чесного тіла святого, зразу скорчений його палець розпростерся і став як инші пальці. Тоді внесли святого в церкву. Зранку ж знову зібралися всі, відправивши звичну службу і спів надгробний. Коли поклали його в гріб і дали в руку згортки, в яких же написано було імена тих, яких він у житті цьому висвятив на пресвітерів і дияконів, він, наче живий, простягнув руку свою і згортки прийняв. І всі, що те чудо бачили, налякані та радісні були і славили Бога. Молитвами цього угодника Божого святителя Ігнатія нехай і ми сподобимося з ним бути учасниками вічних благ у Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж слава навіки. Амінь.
Місяця травня на 29-й день
Про святу Теодосію Тирську Євсевій, Кесарії Палестинської єпископ, очевидний свідок, написав так: "Продовжилося до п"яти літ на нас від нечестивих ідолопоклонників гоніння. Місяця ксандика на другий день, який є у четвертий день нон квітневих, на саме Воскресення Господнього свято, у граді нашому [Кесарії Палестинській] дівчина вірна і чесна, родом з Тира, не більше вісімнадцяти літ, підійшла до ув"язнених за Христа, які сиділи в преторі й сміливо про Царство Боже говорили. їх же привітавши, просила, щоб згадали її перед Господом, коли, закінчивши свій страдницький подвиг, стануть перед Ним. Бачили ж воїни дівчину, яка до в"язнів Христових припадала. Схопили її, наче велике зло вчинила, і до ігемона Урвана на допит привели. Ігемон же, люті сильної і звірячої дикости сповнений, лютими муками замучив її, ребра і груди кігтями залізними обдер аж до костей. Ще вона дихала і світлим лицем терпіла — у безодні морській втопити звелів". Доти Євсезій, який очима на те дивився. У римському оповіданні додано, що цю святу мученицю Христову Теодосію після її потоплення в морі ангели з глибин живою вивели на сушу, і ходила, носячи руками своїми камінь, який прив"язаний був їй до шиї. її знову взяли і на суд привели. Віддав кат її на поїдання звірам — і не пошкодили вони її. Після того звелів потяти її мечем, і коли відтяли їй голову, видно було голубку, яка з уст її вилетіла, блищала понад золото і до неба сходила. Коли ж надійшла ніч, явилася свята мучениця батькам своїм посеред лику святих дів, одягнена в одяг, від снігу біліший. І казала: "Ось яка велика слава і благодать Христа мого, якої мене позбавити хотіли". Батьки ж, які бачили в ній бажання до мученицького подвигу, боронили їй того. Сховалася тому від них свята, пішла до в"язнів Христових, як уже сказано, і взято було її на муки, й увінчана була від Подвигоположника свого Христа Ісуса, Господа нашого.
Свята невіста Христова Теодосія народилася в Царгороді від багатих, чесних, благочестивих і добродійним життям прикрашених батьків. Вони спершу неплідні були досить років, тим вельми журилися, завжди молилися з постом великим, приходячи вдень і вночі до храму Божого і подаючи жебракам щедро. Якось, коли були вони в церкві святої мучениці Анастасії на всенічній і мати віддано про розрішення неплідности своєї зі сльозами молилася і трохи задрімала, явилася їй свята мучениця Анастасія і сказала: "Не сумуй, жінко, зачнеш і народиш". Вона ж, збудившись, радісна була і розповіла про те мужеві своєму. І сказав чоловік їй: "Живий Господь, що коли розв"яже неплідність нашу і народимо хлопчика або дівчинку, принесемо в дар Йому — Владиці нашому, Христу Богові". І за якийсь час зачала жінка і народила дівчинку, цю святу отроковицю, і назвала її Теодосією, тобто Богом даною, бо від Бога їм дарувалася. І просвітили її святим хрещенням. Після сорока днів взяла мати дитину на руки, понесла в церкву святої Анастасії і з радісними сльозами віддала дяку Господеві і святій мучениці, обітуючи, виховавши дитину, віддати її до дівствуючих у чернечому чині невіст Христових: був-бо при церкві тій монастир дів, освячених Богові. Прийнявши благословення, мати повернулася додому й виховувала обітовану Христові дівчину з усілякою увагою, навчаючи її читання божественних книг і Страху Божого і вогонь любови Божественної в серці її розпалюючи. Коли ж минуло сім років від народження святої Теодосії, помер батько її. Мати, взявши її, повела в монастир святої Анастасії і віддала в постриг у святий ангельський чин. Відтоді через три роки й мати до Господа відійшла, залишивши весь маєток доньці своїй — черниці Теодосії. Вона ж, дорослою ставши, сповнена розуму і любови до Бога, не захотіла маєтку, залишеного по батьках, але віддала його Богові, Йому ж і сама віддалася в жертву живу. Прикликавши золотаря, дала йому золота і срібла досить на обкування трьох ікон: Христа Спасителя, Пресвятої Богородиці і святої мучениці Анастасії. Були ж ікони по три лікті, і поставила їх у церкві. Инше ж майно роздала жебракам та убогим, сиротам і вдовицям. А сама в добровільній чернечій убогості перебувала, служачи Господеві вдень і вночі, збагачуючись духовним багатством благодаті Божої. Озброїлася молитовною бронею на невидимого супостата, постницькими подвигами і трудами умертвлювала тіло, що боролося з духом. І перемагала міцно ворога безтілесного, стираючи голову пекельного змія і скидаючи гордого веліяра смиренням, покорою, богоугодною любов"ю, чистотою, благоговінням, послухом й иншими чернечими чеснотами. Коли стояла вона якось на молитві до півночі, став перед нею диявол і сказав: "І ти проти мене виступаєш? Виступлю і я на тебе сильніше, не лише на тебе, але і на всіх християн. Знайшов я такого чоловіка, через якого можу підняти боротьбу на Церкву і багатьох відверну від поклоніння іконі Христовій. І підуть вслід за мною, мою волю чинячи". Свята ж Теодосія, знаменувавшись хресним знаменням, сказала: "Проклятий будь, дияволе, супостате християн! І всі підступи твої хай будуть знищені силою Христа, Бога нашого". І щез диявол. А преподобна, хрестом святим загороджуючись, почала співати псалом Давидів: "Хай воскресне Бог і розійдуться вороги Його, і хай втече від лиця Його той, хто ненавидить Його". Те страшне видіння і погірдливі диявольські слова блаженна діва Теодосія сповістила ігумені своїй і спитала: "Звідки має прийти напасть на християн, яку ворог навести нахваляється?" Ігуменя ж сказала до неї: "Дитино, розповідає апостол святий: "Ті, що хотітимуть благочесно жити в Христі Ісусі, гнані будуть, лукаві ж люди досягнуть гіршого, зваблюючи і зваблюючись". Отже, тому від лукавих людей, що єретично мудрують, зваблюють і зваблюються і яких диявол має за свою зброю, і які від початку багатьма напастями бентежили Христове стадо і благочестивих гонили, — в останні дні має на благочестиву Церкву напасти щось супротивне і бентежне. Ти залишайся в тому, в чому навчена (говорю зі святим Павлом), бо змалку Святе Письмо знаєш, воно може нарозумити тебе на спасення, вірою ж в Христа Ісуса".
Через якийсь рік на правовірного царя Теодосія, прозваного Адрамитина, повстав воєвода його на ім"я Лев, що й Конон називався, родом Ісаврянин. І, віднявши від Теодосія владу царську, воцарився сам. І показував себе спочатку царювання свого благочесним, але через короткий час став новим Валтасаром, святиню церковну осквернюючи і не благословлячи Христа, Бога Вишнього, у чесній Його іконі. І вдихнув у Церкву отруту гаспида душешкідливої єресі манихейської, більше ж юдейської, звіройменний, лев"ячим рикаючи голосом і вимовляючи образливі слова єретичні на святі ікони, називаючи їх ідолами, а тих, що поклоняються їм, ідолопоклонниками. І дав наказ на ціле царство своє: відкидати ікони святі. Тримав же в той час престол патріяршества царгородського святіший Герман. Він з иншими православними архиєреями противився цареві, не приймаючи єретичного його наказу, на відкинення святих ікон виданого, і говорив хулителю тому так: "Коли воплотився Владика Спас наш від пречистої крови Пресвятої Богородиці і все своє щодо нас Божественне провидіння сповнив, все ідольське служіння було розтоптане, і всі образи ідольські вогневі й пітьмі було передано. З часу життя апостолів і світоспасенного учення їхнього до наших днів минуло понад сімсот років, за ті роки було стільки святих праведних і преподобних отців — і жоден з них не ображав ікон святих, ані не чув ніхто ніякого такого поганого мудрування, яке ви нині вносите, відкидаючи ікон святих шанування, котре з давніх часів справедливо творилося. Від самого початку Церква свята прийняла ікон святих зображання і шанування, починаючи від того нерукотворного образу, який сам Спаситель на обрусі Авгару Едеському послав.
Тоді, після Вознесення Христового, та кровоточива жінка, яка дотиком до краю ризи Христової зцілилася, зробила з каменю образ Ісуса Христа. Пізніше святий євангелист Лука написав ікону Пречистої Діви Богородиці. І так почалося благочесне святих ікон писання і прикрашання ними храмів Господніх та домів правовірних християн, чого і святі вселенські, що перед нами були, шість соборів не засудили, але, навпаки, — звеліли поклонятися зображенням святих, а не відкидати їх. Знай тому, царю, що я за честь ікон святих не лише страждати, але й померти готовий, бо Христовий образ носить ім"я того самого Христа, що воплотився від Пренепорочної Діви і на землі жив з людьми. І годиться кожному правовірному християнинові як же за ім"я Христове, так і за образ Його померти. Той, хто ганьбить образ, ганьбить того, хто зображений". Те чуючи, цар сповнився гнівом і рикнув, наче лев, лютіше почав катувати, гонячи і кривдячи правовірних і різним смертям передаючи тих, що противилися йому. Спочатку-бо послав воїнів своїх зі зброєю, вигнав із патріяршества святого Германа з образами і ранами. А замість нього поставив лжепатріярха Анастасія-єретика, однодумця свого. Тоді ж усі божественні книги і вчителів богомудрости вогню передав. Була-бо при церкві святої Софії бібліотека, яка мала понад триста тисяч книг, а при ній було дванадцять училищ і стільки ж премудрих учителів, над ними ж один був найголовніший — премудрий гимнасіярх. Ту честь вони прийняли від царя, із патріяршого благословення, і всі протистояли злочестю цього царя. Тому вночі беззаконний той кат бібліотеку і всі училища з учителями й учнями, які тоді там перебували, військом оточив, вогнем звідусіль обклав і спалив, що ні один вогню не уникнув ані жодної книги не зосталося. Тоді був цілий град Константинополь у тузі, і печалі, і скорботі великій, всі плакали і зітхали і через неправдене вигнання святішого патріярха Германа, і через спалення таких книг і таких учителів, і через велике святих ікон безчестя, бо всюди їх нищили, у болоті топтали і вогнем палили. Новопоставлений єретикуючий патріярх Анастасій, як мерзота запустіння, на місці святому стояв, вдаючи себе приємним цареві і помагаючи йому в єретикуванні його іконоборному. Зразу викинув чесні ікони з Великої церкви і всюди те ж чинити звелів. Були ж у Царгороді одні ворота, названі Мідними, у дні великого Константина збудовані, що вели до царських палат. Над ними був образ Спасителя мідний, що чотириста і більше років стояв. Той образ Спасителя злочестивий патріях хотів на землю скинути і вогню передати, послав воїнів з теслями на іконоборне те діло. І коли найголовніший один воїн, саном спадарій, приставленою драбиною з теслею до образу Христового зійшов, і почали своє богопротивне діло, побачили те жінки благочестиві, що там трапилися, і чорноризці, серед яких була і преподобна Теодосія. Розпалилися ревністю за Христовою іконою, зрушені на те словами преподобної Теодосії, як тої, що більшу ревність і пильність до Господа мала і богонатхненних переконувань і мужньої за Богом відваги була сповнена. Побігли до драбини, скинули її на землю, а з нею і воїна того. Він, з висоти впавши, розбився, вони ж волочили його, б"ючи, смерті передали. Тоді пішли швидко до патріяха Анастасія, викривали його у злочесті і докоряли, вовком, хижаком, єретиком і ворогом Церкви Христової називали, ще ж і камінням у нього кидали. Анастасій же сорому сповнився і боявся, аби не піднявся більший бунт серед людей, поспішив до царя, сповіщаючи йому про ганьбу, яка була йому від жінок, і про вбивство спадарія при Мідних воротах. Цар же, повний гніву і люті на благочестивих, зразу послав воїнів своїх з оголеними мечами помститися за безчестя патріярхове і спадарієву смерть. І потято було тих святих жінок за ревність, явлену за благочестям. А блаженну черницю Теодосію, як знатнішу родом і благовірністю і таку, що сміливіше благочестя визнавала і сподіяного діла була причиною, звелів кат, взявши, кинути в темницю і по сто ран щодня накладати їй. Так мучена була свята сім днів. На восьмий же день звелів по цілому граді водити безчесно мученицю, бити немилостиво. І привели до місця, що називалося "воловий торг", — де худобу продавали і різали. Там, ведучи святу, воїн, дикий і жорстокий, випадково наступив на козячий ріг і поранив трохи свою ногу. Через те сповнився люті, схопив ріг той і бив ним мученицю по шиї сильно. Тоді вдарив її рогом тим у гортань і проколов — і зразу свята преподобномучениця Теодосія-діва, священна невіста Христова, передала чесну і святу свою душу в руки безсмертного Жениха свого. І в оселю Його небесну відійшла, вінцем подвійним, дівства і мучеництва, увінчана. Багатостраждальне її тіло, на землю кинене, чоловіки благоговійні взяли, поклали на місці знаному. І подавалися зцілення хворим від святих її мощів на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленим нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Місяця травня на 30-й день
Після віднайдення пречистого і животворного хреста Господа нашого Ісуса Христа і після царювання Великого Константина різнобарвний і багатоголовий змій, ворог повсякчасний роду християнського, більше ж — самого Христа, Спаса нашого, ненависник і супостат святої віри таке в Церкву Божу злохитрим своїм підступом вніс збентеження: намовив злочестивого і беззаконного царя Валента захищати Арієву єресь і розширювати її. Підняв-бо він гоніння на правовірних і звелів святі церкви замкнути, щоб не здійснювалися в них звичні божественні жертви. Одні перетворив на кінські стійбища, инші ж до основи зруйнував. І тривало те зло довго, і було велике ридання і плач рабам Христовим, які вдень і вночі молилися до Бога, аби змилосердився над Церквою своєю святою, праведний суд і помсту несправедливому цареві щоб зробив. Так було тоді, як же колись у дні апостольські, коли Ірод-цар підняв руки, щоб скривдити деяких із Церкви. Через декілька років підняв Бог духом раба свого — монаха Ісакія, як же давно пророка Даниїла на захист невинної Сусанни. Той блаженний Ісакій був спершу у східній пустелі, наслідуючи святого Іллю Пророка, і життя, до ангелів подібне, провадив. Чув же про гоніння, яке було на Церкву від аріян і царя, який був на боці злочестя, зжалився дуже, залишив пустелю, прийшов у Царгород утверджувати вірних у благочесті: було-бо слово його як свічка палаюча, і Дух Божий спочивав на ньому, і благодать небесна його осявала. Бачив же своїми очима кривду, що діялася вірним від зловірного царя і його однодумців, молився до Бога, аби з висоти святого престолу свого зглянувся на кривджених безвинно і милосердя своє щоб явив їм, гординю кривдників вгамував. Бог же почув колись угодника свого Мойсея, який молився за людей, покривджених від фараона, почув він і раба свого Ісакія і підняв на злочестивого царя Валента варварське нашестя. У той-бо час варвари, що над Дунаєм жили, зібрали військову силу велику, підняли війну на греків і, напавши, полонили Тракію і до Царгорода зближалися. Треба було і цареві Валенту зібрати своїх воїнів і вийти проти супостатів на війну. На ній же з ним сталося те, що колись із Саулом, царем ізраїльським, який був ворогом Давидовим: не повернувся-бо з війни Саул, за пророцтвом святого Самуїла, бо прогнівав Господа Бога. Коли ж виходив Валент із Царгорода у полки свої, блаженний Ісакій перейшов йому дорогу і голосно возвав, кажучи: «Царю, відчини церкви правовірним — і влаштує Бог добре шлях твій перед тобою». Цар же не відповів йому, але зневажив його, як простака і безумного: на слова його не зваживши, пішов у дорогу свою. Зранку ж знову блаженний старець випередив царя, сказав йому: «Відчини, о царю, церкви правовірним — і буде тобі війна щасливою, переможеш ворогів і здоровий повернешся з миром». Цар же послухав його слів і хотів відчинити церкви замкнені і правовірним віддати — почав радитися про те з радниками своїми. Препосит же один, що злочестя аріянського був, радив цареві не слухати монаха того, але з безчестям відігнати його. Насміхався тому цар зі старця, з кпинами і ранами відігнав його від себе і пішов у путь свою. На третій же день знову випередив царя преподобний старець і, взявши за вуздечку коня, на якому цар сидів, почав наполегливіше просити і вмовляти, щоб відчинив церкви, і погрожував йому помстою Божою, якщо не вчинить прошеного. Було ж там провалля з терниною страшною і болотом потопним, в яке якщо і звір якийсь впаде, не може вийти звідти, але погрузне там і помре. У те провалля звелів цар вкинути монаха, щоб загинув, і пішов у дорогу, яка перед ним лежала. А святий Ісакій, вкинений у терня і болото, збережений був Десницею Божою, залишився без шкоди: не зранило-бо його терня ані не потопило болото, але, наче на м"якій постелі між квітами, посеред болота між терням лежав, благословлячи і співаючи Господеві, допоки Божим велінням три світлоносні мужі не явилися йому, не витягли його з болота і не вивели з провалля того цілого і здорового, поставили на сухому і невидимі стали. Тоді преподобний Ісакій пізнав, що послав Господь ангелів своїх вивести його з провалля того. Впав на коліна і віддав дяку Спасителеві своєму, що промисел має про рабів своїх і не покидає тих, що бояться Його і покладаються на Нього. Довго молився і Духом Святим укріпився, встав й иншим шляхом швидко пішов, випередив царя і став перед ним. Побачивши його, цар настрашився і з подиву мовчав. Святий же сміливо мовив до нього: "Ти мене заморити хотів у терні і болоті, Господь же зберіг мене живим і через святих ангелів своїх вивів з провалля того. Послухай мене, о царю, і відчини церкви правовірним, аби ворогів перемогти і зі славою повернутися. Якщо ж мене не послухаєш, то не повернешся з війни, але загинеш там". Цар же дивувався відвазі монаха і світлості лиця його, проте не послухав його, бо мав закам"яніле і відлучене від Бога серце. І віддав преподобного двом бояринам, Сатурнину і Віктору, звелівши їм, щоб пильнували його в путах. "Тримайте мені, — казав, — цього поганого старця, допоки повернуся і віддам йому достойну кару за безсоромну його зухвалість". Преподобний же Ісакій, сповнений Святого Духа, більшої ревности, як же колись святий пророк Міхея проти Ахава, царя ізраїльського, сповнився, возвав до Валента, кажучи: "Якщо, повернешся в мирі, то знай, що не говорив Господь через мене. Кажу ж тобі, що виведеш воїнів на війну і не зможеш варварів подолати, але втікатимеш з-перед їхнього лиця, схоплять тебе і живцем у вогні спалять". Коли святий те сказав, цар у гніві вирушив у дорогу, а святого вели в путах. Зійшлися грецькі полки з варварськими, і стялися раттю, і була велика різанина. Тоді, Божим допустсм, перемогли варвари греків, за пророцтвом Ісакія святого, і впало багато від гострого меча. І царя Валента поранили, і не зміг протистояти варварам, кинувся втікати. Варвари ж гналися за ним, стинаючи воїнів грецьких, як стебло, і самого царя догнали. Цар же втікав з одним лише радником своїм, тим препоситом-аріянином, який радив не слухати Ісакія. Зблизився до одного села і побачив стіг сіна. Зліз із коня, втомленого вже, і сховався у стозі тому зі своїм радником, але не сховався від караючої руки Божої, бо варвари, які гналися за ним, досягли села того і пізнали, що у стозі сховалися греки, — вогонь навколо нього запалили і спалили їх. І так окаянний той цар і радник його загинули з шумом.
Після тої війни грецьке військо, яке залишилося, пішло назустріч цареві римському Граціяну, що йшов на допомогу грекам. Він, прийшовши, поставив грекам царя — Теодосія Великого". Теодосій зразу зібрав військову силу, пішов на варварів, переміг їх, і прогнав, і з торжеством у Царгород повернувся. Тим часом, скоро після загибелі Валента, дехто з тих, кого розігнали варвари з полків, не знаючи, що вже нема царя Валента серед живих, прийшли до преподобного Ісакія, ув"язненого, і сказали йому: "Приготуй себе до відповіді, бо повертається з війни цар і має тебе допитувати і карати". Відповів їм святий: "Ось сім днів минуло, відколи вийшов сморід з палених костей його: за моїм-бо пророцтвом вогнем його спалили". І перестрашені були ті, що те чули, і через мало днів довідалися всі про кончину Валента — звільнили з пут Ісакія святого і як пророка Божого вшановували. Коли ж прийшов у град із торжеством новий цар Теодосій, вищезгадані бояри Сатурнин і Віктор сповістили йому про преподобного Ісакія, і про відвагу його, і про пророцтво. Цар здивувався такому мужеві, звелів із шаною привести до себе преподобного і поклонився йому, шануючи як великого угодника Божого, і просив його, аби помолився до Бога за нього і за все його царство. Преподобний же переконував царя залишатися у благочесті, і мир церкві повернути, й утішити скривджених. І послухав цар, і зробив все, що йому було сказано, і вигнав аріян із Царгорода. І була радість велика вірним, а блаженний Ісакій, за все Богові подякувавши, хотів відійти на попереднє своє життя в пустелю. Сатурнин же і Віктор просили преподобного не відлучатися від Царського града, але жити з ними, молитвами ж своїми й ученням помагати Церкві Христовій. І погодився святий на прохання їхнє. Тоді вчинилася суперечка між Сатурнином і Віктором, кожен-бо з них хотів, щоб у них вдома перебував отець преподобний. Зрозумів старець суперечку їхню, сказав до них: "Діти, досить мені любови вашої, тому кажу вам: якщо хтось першим влаштує мені мешкання, в того у всі дні життя мого перебуватиму". Почали обидва піклуватися про спорудження в себе вигідної для Чоловіка Божого обителі. Мав же Сатурнин за градом місце одне прекрасне, для життя чернечого добре. На ньому постарався швидше побудувати обитель для угодника Божого, й оселився там Ісакій преподобний. Збудував також і Віктор мешкання прекрасне для святого, і жаль йому було, що Сатурнин випередив його, і прийшов до святого, просив, припадаючи, щоб прийшов у збудовану для нього келію, але преподобний захотів більше в Сатурниновій обителі жити, ніж у Вікторовій. Проте й до Віктора часом приходив і перебував у нього по декілька днів, не зневажаючи просьби його. Почало ж збиратися до преподобного багато таких, що инокувати з ним бажали. І загороджено монастир великий коштом боголюбних тих мужів Сатурнина і Віктора. І був преподобний для багатьох ченців наставником та ігуменом і для світських людей корисним учителем — усіх вів на путь спасення словом і прикладом добродійного життя. Милостивий же був до убогих вельми, і коли не мав що дати тому, хто просив, то одяг свій, знявши, віддавав. Й инших багато добрих і богоугодних діл зробивши, у старість глибоку прийшов, зблизився до блаженної кончини своєї. Скликав братів і про користь душі повчив, поставив їм замість себе иншого ігумена — мужа чесного і святого життям — блаженного Далмата, через нього пізніше й обитель ту Далматською назвали. І так преподобний отець наш Ісакій після багатьох богоприємних своїх трудів на вічний спочинок перейшов до Господа, і зійшовся цілий град на похорон його, і поклали чесне його тіло в церкві святого первомученика Стефана. Свята ж його душа стала перед престолом Пресвятої Тройці у лику святих і преподобних отців. І молиться з ними завжди за нас до Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога нашого, Йому ж слава навіки. Амінь.
Місяця травня на 31-й день
Святого апостола Єрмія в Посланні святого апостола Павла до римлян з иншими сімдесятьма апостолами згадано так: "Вітайте Асинкрита, Флегонта, Єрма, Патрова, Єрмія і братів, що з ними". Цей Єрмій святий у Филипополі був єпископом і багато в Христовому благовістуванні показав подвигів і трудів — нині насолоджується спокоєм у благих Господа свого.
ebooksa