Ірина, жінка з дому Тимофія Витофтового, мала хвору ногу два роки і не могла ходити. Молилася біля гробу мученикового й отримала зцілення.
Євдокія, жінка Ісидора, хворіла на очі два роки і прийняла зцілення від чудотворних мощей святого.
Іван, хлопець десятилітній, мав хвору ногу ліву три роки, і дуже знеміг, принесли його до гробу святого — зразу прийняв зцілення і, вставши, почав ходити добре.
Монахиня Олександра на одне око хворіла два роки.
Жінка Ірина, Юріївського заїзду, на праве око не бачила світла сім років. Жінка Марія на обидва ока була незряча п"ять років. Вони молилися біля гробу страстотерпця — здоров"я і прозріння отримали.
Чоловік, родом арап, у хрещенні названий Матей, мав на руці болячку, що називалася волосатик, і три роки тою хворобою люто страждав. Коли ж прийшов поклонитися чудотворним святого царевича Димитрія мощам, зразу дарувалося йому зцілення, перестав відчувати біль, і незабаром зцілилася хвороба.
Вдова на ім"я Киликія, родом з Великого Нового града, біснуванням одержима була довгий час. Привели її гробу святого — звільнилася від катування бісівського, утік від неї дух нечистий силою благодаті Божої, що від цілющих мученикових мощей виходила.
Чоловік Йоан, три роки сліпий на очі, прозрів, молячись біля гробу Димитрія святого.
Дівчина Ксенія, яку бентежили страхи від невидимого ворога, визволилася від того наслання ворожого, прийшовши з молитвами до святого мученика царевича Димитрія.
Анна, жінка Василія, з Никитської вулиці, довгий час незрячою була — прийняла прозріння від безкорисливого лікаря Димитрія святого.
Ксенія, вдова, яка на внутрішню хворобу шість літ слабувала, й инша ланка, Євфимія, яка тою ж хворобою вісім років була недужа, — обидві зцілилися біля мощей святого царевича Димитрія.
Жінка на ім"я Марія, що тридцять років була сліпа, коли її привели до гробу святого, прийняла очам прозріння. Чудо це бачив сам благовірний цар Василій і цілий освячений собор, у той-бо час відспівували панахиду за царем Теодором Івановичем. Усі бачили чудо те, прославили Бога й Божого угодника Димитрія Царевича.
Вдова Анна, зі Старицького заїзду, на ліве око сліпувала. Дівчина Гликерія, рибалки донька, праве око шість років мала сліпе. Жінка Євдокія, Микити дружина, із Рогозької слободи, на обидва ока шістнадцять років світла не бачила. Також й инша жінка, вдова на ім"я Марія, яка жила при церкві Святого Миколая, що біля кам"яного мосту старого, цілком сліпа була. Вони всі отримали прозріння біля страстотерпцевих мощей.
Ті й инших більше чудесних зцілень молитвами святого новоявленого мученика Димитрія Царевича подавалися і нині подаються тим, хто з вірою приходить до чесних і чудотворних його мощей, і славиться в ньому Бог, у Тройці єдиний, що у святих своїх прославляється, Отець, і Син, і Святий Дух, навіки. Амінь.
Місяця червня в 4-й день
Святий отець наш Митрофан жив у роки великого Константина, першого царя християнського. Син Дометіяна, римлянина, що був із царського роду, бо ж Дометій був братом Прова, що раніше був царем римським. Той Дометій благорозумний, побачивши звабу і блуд ідолопоклонницький і пізнавши праведну й правдиву віру християнську, відрікся оманливих богів і повірив в істинного Бога, Господа нашого Ісуса Христа. А тому, що в той час велике в Римі відбувалося нечестя кумиробісся й неповинних незчисленних християн щоденне вбивство, — Дометій покинув Рим і прийшов з двома синами своїми, Провом і Митрофаном, до Візантії. Був же тоді у Візантії єпископ Тит, муж богоугодний і святий. При ньому Дометій із синами своїми жив, повчаючись у вірі Христовій і в законі Господньому і на добродійне життя наставляючись. Єпископ же, бачачи його, що всім серцем і всією душею до Христа приєднався, духом горів і Господові скорявся, долучив його до клиру церковного і поставив пресвітером. Коли ж єпископ Тит переставився до Господа, прийняв після нього престол Дометій. Після кончини блаженного Дометія-єпископа прийняв престол святительський син його Пров. Після переставлення ж і Прова цього святого Митрофана, сина Дометія, а брата Прова, на престол візантійського архиєрейства возвели.
Прийшов же великий Константин-цар у Тракійський край і у Візантії був, бачив цього святого Митрофана і розмовляв з ним, пізнав, що він великий угодник Божий, подивувався добродійному життю його і премудрості і полюбив його вельми. Бажаючи ж насолодитися богонатхненними словами його, привів його до Риму. Тоді захотів перенести престол свій царський з Риму до Візантії: побачив, що місце те вельми гарне і що добре бути на ньому царському градові; плодами земними щедре, при Євксінському Понті між Європою і Азією лежить, до нього ж і морем, і суходолом дороги добрі. Заснував тому град великий, будівлями прекрасними його возвеличив і нарік його новими іменами: і на свою честь Константинополем, і Новим Римом, і Царгородом. І того ж святого Митрофана зі старого Риму в новий Рим привів, і батьком своїм називав, і честь патріяршу йому серед святих отців трьохсот вісімнадцяти, які на перший, велінням його царським, у Нікеї собор Вселенський зійшлися, виклопотав. І був він першим патріярхом Константинопольським. Не зміг же святий Митрофан, перший патріярх Константинополя, Нового Риму, на собор той сам прийти через старість свою і тілесну неміч. Послав замість себе хореєпископа свого Олександра, мужа чесного, і святого, і старого, що багато трудів за мир церковний у Тракії та Ілирику підняв. Він на соборі тримав місце патріярха свого Митрофана і проти Арія боровся. Коли закінчувався Вселенський той собор, благочестивий цар великий Константин просив усіх святителів піти з ним до святішого патріярха Митрофана, відвідати його хворого, на смертному одрі. І коли всі з царем до нього в недільний день прийшли і бесіда була, сказав цар до святого: "Бачу тебе, о всечесний отче, знеможеного старістю і хворобою, прошу тому тебе, скажи і покажи нам, хто після тебе пастирем стада бути достойний". Святий же Митрофан із радісним лицем цареві відповів: "Справді Дух Святий нині говорить устами твоїми, я-бо про це сім днів думаю. Відкрив Господь, що через десять днів відійду звідси. Має ж після мене прийняти престол співслужитель мій Олександр, достойний воістину вибрання і дару Святого Духа. А після нього Павло, він нині чтець, престолу спадкоємцем має бути". Поглянувши на божественного Олександра, патріярха Олександрійського, сказав до нього: "І ти, о брате, найкращого після себе спадкоємця залишиш". І, взявши за руку архидиякона його Атанасія, сказав: "Ось хоробрий Христовий воїн, він після тебе спадкоємцем буде, і не лише разом з братом моїм Олександром проти нечестя аріянського твердо стане, а й у великі подвиги увійде. І великі з мужнім Павлом чекають його страждання". Так святий про майбутнє прорік і через десять днів від одкровення Господнього помер у мирі, місяця червня в 4-ий день, проживши всіх літ від народження свого сто сімнадцять. Нині ж у безконечному живе житті, стоячи перед престолом Архиєрея Великого, що небеса пройшов, — Христа, Спаса нашого, Йому ж слава навіки. Амінь.
У час Антоніна-царя настільки велике гоніння піднялося на християн у граді Римі, що ані купити щось, ані продати комусь неможливо було, якщо не принесеш жертви богам. Тоді був у граді Римі муж один, Конкордій на ім"я, у благородному домі народжений, його ж батько Гордіяном називався, священичим саном був пресвітер. Він, маючи цього сина, на ім"я Конкордій, настановив його всіляким ученням Святого Письма, а поставив його в іподиякони святіший єпископ римський, що називався Піос, який за Христа за царювання Авреліяна мучений був. Цей-бо блаженний Конкордій з батьком своїм у нічому більше не вправлявся, окрім посту і молитов щодня і щоночі, і милостиню убогим подавали. Просили в Господа, щоби уникнути дикости тих, що чинили гоніння. Якось блаженний Конкордій сказав батькові своєму: "Пане мій, якщо воля твоя, дай мені благословення, аби я пішов до святого Євтихія й оселився з ним, доки зупиниться лютість ворога — Антоніна-царя". Сказав йому батько його: "Дитино, краще тут залишаймося, щоб прийняти вінці від Господа". Сказав йому блаженний Конкордій: "Піду, якщо накажеш, бо й там увінчаюся, де мені Христос благоволить". Відпустив тому батько його, і пішов той до святого Євтихія, який тоді затримався на полі своєму, на шляху Саларійському, поблизу града Тривула. Його ж блаженний Євтихій з великою веселістю прийняв, почав Богові дякувати. І перебували разом на тому місці в молитвах і пості. І багато людей, різними недугами охоплених, приходило до них, вони ж молилися, в ім"я Ісуса Христа зцілення їм подавали — і розходилася про них слава серед людей.
ebooksa