Житія Святих - Вересень

І не утрудився, кличучи,

Коли молився до тебе, Господи,

Ти ж невдовзі почув молитву мою

І від вуз нерозв"язаних

і з безодні глибинної

викинув ти мене чудесно,

Над сподіванку розтерзавши мотуззя моє,

І "підперезав мене радістю".

Так святому, що співав голосом радості, безліч воїнів дивувалися і, прибігши до нього, припадали до ніг його, просячи, щоб забрав їх із зваби бісівської і привів до Христа, Бога свого. Було-бо їх числом сорок і дев"ять, котрі сказали: "Це ми взнали, що Бог твій є великий та істинний, коли тебе із глибини морської збавив чудесно!" Блаженний же мученик рече: "Господь мій не відгонить тих, що приходять до нього, каже-бо: "Прийдіть до мене усі струджені та обтяжені — і я вас заспокою".

Це кажучи, простяг до небес руки свої й очі звів, молячись: "Господи, на небесах живий, який смиренних доглядає, поглянь на мене й на стадо твоє і збережи його від усякого зла і неушкоджено збережи від звіра видимого, від Персентина-мучителя, і від невидимого диявола, бо ти є славлений навіки!"

Воєвода, бачачи, що сталося, здивувався і рече: "Свідчуся пресвітлим сонцем, що великого волхвування наповнений є чоловік той, бо із моря викинений вийшов і, як обіцяв, звабив своїм волхвуванням моїх воїнів". Тоді рече до святого: "Я волхвування твої зруйную, Калістрате, скоро і дізнаєшся, хто є Персентин, великих богів служитель, і хто є Розп"ятий, якого шануєш і на якого марно уповаєш!" Тоді сів на суді і повелів усіх воїнів, які увірували, бити вельми, крушачи суглоби їхні. Вони ж, биті бувши, ніби одними вустами говорили: "Господи Ісусе Христе, будь помічником рабам твоїм і дай нам до кінця терпіння. Заради тебе так страждати волею зволили, хай збережений буде тобою наш учитель і пастир Калістрат, щоб від нього досконаліше навчилися знати тебе, єдиного Бога. Тепер же ми, як вівці загинулі є перед тобою, Господи!"

Коли ж утишилася трохи ярість Персентинова, повелів перестати бити їх, а повести до темниці, доки умислить, що має чинити із ними. Немала обняла його печаль, що полк його на п"ятдесят воїнів зменшився. Вони ж, укинені зі своїм Калістратом у темницю, навчалися від нього пізнання Бога досконало, розтулив-бо святий вуста свої й оповідати почав про створення світу і як у раю переступили люди, аж до Христового воплочення, самохітні його муки та воскресіння. Звістив їм і про суд, і про душі, і про майбутнє життя, про воздаяння праведним і про кару грішним у пеклі, і, всі таїнства віри оповівши їм, укріпив їх у мученичному подвизі.

Завтрашнього дня воєвода сів у суді перед великою кількістю воїнства, що стояло перед ним, і, вивівши із темниці Калістрата із дружиною, почав говорити: "Скажи мені, Калістрате, ти і ті, що з тобою: чи принесете жертву богам, щоб від тяжких мук увільнитися, чи в попередньому вашому нескоренні будете?" Святий же Калістрат рече: "Я від себе відповідаю, що не відступлю від Господа мого аж до смерті, а інші нехай самі від себе говорять, запитай їх і почуєш, що мовлять тобі". Воєвода до них сказав: "Ви, зваблені, що повісте?". Вони відповіли: "Християни ми є, єдиного ісповідуємо Бога, який небо і землю створив, і віруємо в нього і в єдинородного Сина Його, Господа нашого Ісуса Христа, і в Святого Духа, як навчив нас добрий учитель наш Калістрат". Це одноголосно сказали святі, і звелів воєвода міцно бити їх по одному. Також, зв"язавши їм руки й ноги, повелів укинути в озеро, котре там було, і, коли мали бути вкинені, помолився святий Богу, кажучи: "Господи у вишніх живий, що до смиренних милостивий, зверни очі свої милостиві на це своє стадо і благоволи їх у тих водах омити купіллю відродження та усиновлення нашестям Твого Святого Духа, щоб, омивши всі скверни старої людини, були допущені до насліддя_г як таких, що Тобі відвіку благовгодили". їм, зв"язаним і у воду вкиненим, відтак розв"язалися їхні вуди, і стояли у воді із обличчям світлим, радіючи на хрещення своє. І видно вінця вельми гарного, що із виші сходив, і голос почувся, який казав: "Дерзай, Калістрате, зі стадом своїм і йди із ним спочити до вічних поселень". І тоді голосний був землетрус великий, а ідол якогось поганого язицького бога, що стояв там поблизу, від струсу впав і в порох розсипався. Це побачивши, інші воїнів сто тридцять п"ять, які почули голос із небес, що до Калістрата прийшов, увірували в Господа нашого, однак нічого їм воєвода не сказав, боячись поговору й сум"яття в полку, тільки перших сорок дев"ять зі святим Калістратом звелів знову вкинути у темницю. У ній ото сидячи, святий Калістрат рече до дружини своєї: "Це, братіє, Христовою благодаттю сподобилися ви святого хрещення, а що подобає достойно подякувати Богу, встаньмо тож і помолимося йому". Встали всі, руки й очі до неба вознесли, і творив молитву Калістрат, кажучи: "Господи Боже, ти хочеш усіх людей спасти і в пізнання істини привести, ти вирвав оце своє мале стадо із вуст левів, тож приклич нас у спасіння вічне, сподоби у святій померти вірі, якою віруємо в Тебе, Бога нашого, і дай нам до Тебе прийти непорочним та чистим і явитися святому лицю Твоєму і поклонитися Тобі, благословенному навіки!" Молилися із святим Калістратом старанно й усі мученики, а коли настала ніч, ввійшли у темницю за повелінням мучителевим воїни із оголеними мечами і всіх посікли на частини.

Так святий Калістрат із дружиною своєю добре труждався, стоячи аж до крові за Господа свого. Святі ж їхні мощі зібрано і чесно поховано було тими сто тридцятьма воїнами, котрі в Христа повірили; вони ж згодом і церкву над святими їхніми мощами збудували, і збулося пророче святого Калістрата слово, яке до Персантина говорив: "Посеред місця цього церкву зведу, хоча й не житиму". Отож після страдницької його смерті збудувалася і прославлювано в ній ім"я Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, йому ж і від нас буде слава навіки віків. Амінь.

У цей-таки день у Пролозі покладено пам"ять святих апостолів Марка, Архистраха та Зіна, дивись про них січня місяця в 4-ий день. У той-таки день святої мучениці Єпихарії, яка постраждала в царство Діоклитіянове. І преподобного Ігнатія, ігумена з Кападокійської єпархії, що в царство Никифора Фоки та Івана Цимисхія догодив Богові.

І преподобного Саватія Соловецького: житіє його шукай місяця квітня у 17-ий день.

Місяця вересня в 28-ий день

Житіє преподобного отця нашого Харитона-Ісповідника

Преподобний Харитон був од Ликаонської єпархії, жив у місті Іконії, християнин благочестивий і в чеснотах достатній. Цей у часи Авреліяна, злочестивого царя, виявився ісповідником імені Ісуса Христового, коли безбожне повеління від царя вийшло в усі країни, щоб примушували християн класти жертви ідолам, а хто не покориться звеленому, убивати. Тоді в Іконії на таке діло Харитон, як перший, котрий сяяв серед християн благочестям і чеснотами, узятий був ігемоном тієї країни і, зв"язаний, приведений на суд нечестивих, де допитав його ігемон, кажучи: "Чому високоіменитим богам не кланяєшся, їм-бо цар і всі народи голови свої смиряють?" Відповів Харитон: "Всі боги язичницькі — біси, що колись через гордість свою, бо хотіли вишньому уподобитися Богові, звержені були із небес до пекла в безодню; тепер же від безумних і зваблених людей хочуть як боги пошановуватися. Одначе вони й ті, що поклоняються їм, невдовзі згинуть і, як дим зникає, зникнуть — через те їм не поклоняюся, бо маю істинного Бога, якому служу й поклоняюся, що є Творцем усіх, Спасом світу, що пробуває вовіки". Рече ігемон: "Першою своєю жорсткою відповіддю постав ти як достойний смерті, адже дерзнув ганити безсмертних богів, і нас, котрі їм поклоняються, безумними і звабленими називаєш. І вже досить, щоб твоя лихославна голова була мечем усічена, але оскільки боги наші є довготерпеливі і нешвидкі до відомсти безчестя свого, через це і я потерплю тебе й не губитиму, аби ти прийшов до тями, уцнотливившись, і приніс із ними жертву цим, що їх тепер ганиш, і випросив у них прощення за піднятий гріх свій. Вони ж, як незлобливі, готові прийняти тебе, вибачивши твоє безчестя". Відповідає Харитон: "Коли ідоли ваші боги є, то зле чиниш, ігемоне, терплячи мою докуку, якою я їх безчещу; кожен повинен за честь Бога свого стояти і ревність за ним являти. Коли ж не є вони боги, то марно їм поклонятися велиш, адже відомо, що ніяка мука не відторгне мене від живого Бога і не прихилить до пошанування поганих ідолів. Є я учень блаженної Теклі-першомучениці, яка, ніби світло, в цьому нашому Іонікійському місті зорями мученичества засіяла, наставлена до подвигу від святого Павла, учителя великого, з ним-бо і я тепер, кажучи: "Хто нас розлучить від любові Божої? Чи скорбота, чи утиск, чи переслідування", чи біда, чи меч чи щось інше жорстоке?" Рече ж ігемон: "Коли б боги наші не були богами, як ти кажеш, то не дали б нам щасливого життя, і багатства, і слави, і здоров"я". Відповів Харитон: "Зваблюєшся, ігемоне, гадаючи, що все це маєш від несправжніх твоїх богів, які і самі є злидарі і нічого не мають, окрім погибелі своєї; біси навіть у свинях не мають влади без попуску Божого. Ідоли ж, як можуть щось комусь дати, самі нічого не маючи, не простягнуть-бо рук своїх, не підуть ногами, не промовлять язиком, не побачать очима, не почують вухами — бездушні вони є, і коли хочеш пізнати істину, випробуй речево і марноту їхню побачиш: приклади свічку запалену до вуст ідола і опали його: чи ж заболить? Візьми сокиру й відсічи йому ноги, чи ж закричить? Принеси молота і побий ребра йому, чи ж застогне? Воістину нічого не почуєш, не мають-бо ані життя, ані дихання". Це почувши, ігемон запалився гнівом і, ніби п"яний, закричав з ярості, не даючи більше святому слів поширювати. Відтак звелів тим, що біля нього стояли, схопити його, і оголити, і, простягти на землю хрестоподібно, нещадно жилами бити. Святий же доблесно терпів, зволяючи померти за Ісуса Христа, аніж, відступивши від свого Творця, беззаконно жити. Коли били святого, запитував його мучитель: "Чи покладеш жертви безсмертним, Харитоне, чи багато ран тілові своєму взяти хочеш?" Відповідає мученик: "Коли б мені можливо було тисячекратно померти за Спаса мого, то більше зболив би, аніж тимчасово жити і бісам поклонятися!" Тоді по всьому тілу битий був святий, що й нутрощі його стало видно, аж плоть від кісток відпадала, кров же, як ріка, виливалася, і було все тіло його цілковитою раною. Тож перестали бити, бачачи, що він ледь живий і, гадаючи, що вже скоро помре, взяли на рамена і віднесли його до темниці, не міг-бо сам і трохи ступити ані говорити щось і ледь-ледь дихав, такий оранений був, і, поклавши його в темниці, відійшли. Бог же, бачачи терпіння страждальця свого, покріпив його поміччю своєю і незабаром сцілив його від ран, і того, кого нечестиві сподівалися бачити мертвим, живим та здоровим учинив, щоб міг сказати із Давидом: "Не помру, але житиму і буду звіщати про діла Господні". Виведений був удруге на суд, а коли на ньому ще більше першого показав дерзновення, на більшу запалив мучителя ярість, тож повелів той свічками палити тіло його і настільки припалюваний був, що вся плоть його пеклася, як м"ясо до їжі; він же, радіючи, терпів такі муки за Христа, Господа свого, і знову в ту ж таки був укинений темницю.

Тимчасом Авреліян, кесар, за пролиття християнської крові гнівом Божим покараний, помер. Ішов-бо між Візантією та Іраклією, спершу був перестрашений великим із небес громом, що швидку його смерть знаменував. По тому від домашніх своїх у тій-таки дорозі люто вбитий, зле життя свого позбувся. Після смерті його припинилось гоніння на християн і поверталися із вигнання, та вуз, та темниць в"язні Христові; той-бо, що після смерті Авреліяна прийняв скіпетри царства, навчився покарою раніше царюючого, і послав повеління по всіх країнах області своєї, щоб усі християни вільні були, боявся-бо, аби так само не постраждати, як Авреліян, коли жорстокий буде до християн. І була тоді велика правовірним радість, випускалися в"язні, вигнані із вигнання поверталися, виходили із пустель та вертепів єпископи, священики та мирські люди, котрі через страх ховалися від мучителів і, один одного цілуючи, торжествували на мир церковний. Тоді й преподобний Харитон-ісповідник був випущений із темниці, хоч і не радий був, що не постраждав до кінця, ліпше-бо бажав стражданням вінця свого мученицького дістати, аніж живим бути, і бажаніше було йому за Христа померти, аніж вільним бути. Одначе промисел Божий продовжив його життя на користь багатьом, щоб не тільки один, а з ликом добровільних мучеників, як пастир із вівцями і батько з дітьми, постав перед Богом в обителях небесних.