І настав наступний ранок, знову ведена на арену, щоб звірам на з"їжу віддати. Ішла вслід за нею і Трифена, плачучи, що така добра і свята діва, неповинна бувши, на смерть віддається. Поставили її на глядалищнім місці і звелів безсоромний князь оголити святу. "В одежах, — каже, — в неї можуть бути чарування, через які не з"їдають її звірі. Оголіте отож чарівницю і уздрім, чи ціла буде". І стала діва на видовище всьому народу оголена, сам тільки сором її покривав, і сказала за Давидом: "Стид лиця мого покрив мене!"І випущені були на неї голодні й роздратовані звірі, леви ж і ведмеді, що вийшли із кліток своїх і, уздрівши дівицю, що стояла гола, голови свої до землі прихилили й очима зріли долі, ніби соромлячись голизни дівочої, і відходили від неї. І було дивне видовище, сором пізнавали звірі, і очі свої від голизни дівочої відвертали, люди ж безсоромними очима дивилися на неї, тож безсловесні звірі стали звинувачувачами і суддями на глядалищі тім. Вони-бо єством звірі є, а норов цнотливий людини на себе прийняли; люди ж, хоч і розумні, у звіриний норов перемінилися. Але чого досягли? Хотіли-бо оголенням тим видовищним цнотливу діву обезчестити, але честі їй додали. Добре святий Золотоустий двох осіб оголення: Пентефрієвої жони в ліжниці й Теклі на всенародному зборі згадуючи, каже: "Що дістала пристрасна жона єгипетська, котра в ліжниці оголилася, що нашкодило першомучениці Теклі, котра на глядалищі оголена була, — не згрішила-бо, оголена бувши, Текля, як згрішила єгиптянка; не безчестям наповнилася, але вінчалася свята, і ця відтак оголеність на глядалищі вінчалася, а та в зачиненій ліжниці поганьбилася". Коли стояла так свята Текля на видовищі, одна із левиць, прийшовши, лягла перед нею й лизала ноги її, ніби честь віддаючи чистоті дівочій, про що згадує святий Амвросій, кажучи: "Можна було бачити звіра, котрий долі лежав і ноги святі лизав, німим освідчуючи голосом, що святого дівочого тіла пошкодити не може. Поклонявся звір тій, що йому на з"їжу була віддана і, природну вдачу свою забувши, одягся у норов, що його люди загубили". Побачили люди, що звірі нічим не шкодять святій, великим голосом закричали: "Великий є Бог, що його Текля проповідує!" Мучитель же пізнав силу Божу і намислив іншу річ у пагубу святої Теклі: яму викопав і гаддям різним, зміями та єхиднами наповнив, і туди кинув святу. Але Той що замкнув вуста левам, Той і зміям притупив жала, гнів їхній погасив й отруту їхню погубив. І вийшла свята звідтіля неушкоджена — всі дивувалися й жахалися на дивне те видовисько. Не знаючи, що більше творити, мучитель намислив таку крайню муку: привів два бики сильні, повелів Теклю за ноги поміж них прив"язати і розжареними остями биків уколоти, щоб розбігшись, розірвали її. Але і після того свята ціла залишилася, бо коли її міцними вірьовками до тих биків добре прив"язали і розжареним залізом їх колоти почали, тоді вірьовки, як павутина, розірвалися, і бики відбігли. Свята ж на тому залишилася місці, ніякого не маючи ушкодження. Тоді князь здивувався тому, що було, і почав пізнавати певну з дівицею тією Божу силу і, закликавши Теклю, рече їй: "Хто ти є і яка сила є з тобою, що нічого тобі пошкодити не може?" Вона ж нічого більше не відповіла, тільки це: "Раба я є Бога живого". І побоявся князь Бога, що оберігав від будь-якого пошкодження Теклю, повелів одягти її в одежі чесно і відпустив її, давши такий річенець: "Теклю, рабу Божу, відпускаю вільну". І пішла Текля у дім Трифени, й була радість велика в домі тім од звільнення Теклиного. Вона ж, деякий час у Трифени пробуваючи, проповідувала слово Боже і багатьох там Христу вірувати навчила. Тоді захотіла бачити Павла, отця й учителя свого, його ж знайшовши, хотіла піти за ним. Він же заборонив їй, сказавши: "Ніхто на брань не іде із жінкою"; тож узявши благословення від апостола, пішла у і Селевкію і поселилася на безлюдному місці, на одній горі, поблизу Селевкії, і там жила в пості та в молитвах і в богомислі, творячи й численні чудеса, що зцілювали всілякі хвороби. Довідавшись же про неї, люди приходили туди, несучи недуги свої, їх-бо, навчаючи вірі в Господа нашого Ісуса Христа, вона сцілювала.
Випало ж якось на тім місці, де жила свята, мимо йти жерцю із Селевкії — їхав він конем. Коли ж уздрів святу Теклю, що збирала зілля на поживок собі, і побачив її лицем вельми красну, то зажадав її нечистою думкою і, вдаривши коня, кинувся на неї, бажаючи звершити своє похотіння. Свята ж, силою Божою укріплена, схопивши його, кинула на землю і так сильно вдарила ним об землю, що три дні німий і нерухомий лежав; люди, що мимо йшли тією дорогою, бачачи жерця, котрий ніби мертвий лежав, дивувалися, що йому сталося. Звідомилися про те у місті на третій день і безліч людей прийшло до нього, бажаючи бачити той випадок із ним і забрати того до дому його. Він же, ледь отямившись і ніби зі сну прокинувшись, став на свої ноги й рече: "Якусь богиню бачив, і від неї відстраждав біду цю!" І ледве зміг іти в дім свій, хворий-бо був від удару. Закликавши ж іконописця, повелів йому зобразити на дошці дівицю, що мала вісімнадцять літ. Коли ж іконописець почав малювати, за промислом Божим, улучив вельми добре подіб"я святої Теклі і ніби живу її зобразив та й приніс до того жерця. Жрець же, побачивши ікону, в усьому подібну святій Теклі, рече: "Воістину таку дівицю я бачив!" — і взявши ікону, поцілував її і тоді цілковито одужав та й встав із ліжка. Зберігав чесно в домі той святої Теклі образ, по тому увірував у Христа з усім своїм домом, за проповіддю святої рівноапостольної Теклі, що на тім місці досить літ прожила, багатьох на путь спасіння наставила і багатьом у бідах допомогла та всілякі недуги лікувала. Лікарі ж і чарівниці, що були в Селевкії, бачучи, що кожен, обійнятий якимсь недугом, покинувши їх, їде до Теклі, і вже вправність їхня є нідочого, позбувшись прибутку свого, обідніли й опечалися вельми, і гнівалися на добру цілительку Теклю, яка без плати зцілювала тих, що до неї приходили. І від заздрості великої та гніву намислили натравити на неї деяких розпутних юнаків, щоб осквернили її примусом. Казали-бо подумки ненависники: "Чиста є діва Текля і через це догідна є великій богині Артеміді, що вислуховує прохання її і подає їй силу для лікування недужих. Коли ж осквернена буде, відвернеться від неї Артеміда і забере в неї цілющу силу і знову звеличиться лікарське мистецтво наше". Так собі кажучи, подбали знайти розпутників на таке діло і, напоївши їх вином, намовили: хай підуть і осквернять Теклю. Дали їм золота багато і, більше дати обіцяючи, аби тільки сотворили Теклі ґвалт. Безумні ж були невірні, не знаючи того, що Текля не Артемідною силою, а Христовою благодаттю зцілює кожен недуг і кожну хворобу.
Безпутні ж юнаки, упившись вином і нарадившись із лікарями та чарівницями, пішли до неї спішно, розпалені бувши похіттю і наповнені скверних думок та лихого наміру. їх побачила Текля і спитала, кажучи: "Чого хочете, діти?" Вони ж скверні слова говорити почали. Почула ж це Текля свята і, зрозумівши
Місяця вересня в 25-ий день
Був муж у місті Олександрійському на ймення Пафнутій,
Якось устав Пафнутій і пішов в один монастир, у ньому, чув, ігумен пробував святий, і дав тому монастиреві милостиню велику. Бесідувавши з ігуменом, дістав задоволення від нього і, зрозумівши, що добровгідний той є Богові, оповів йому печаль свою про бездітність; кланявся й просив його, щоб помолився за нього Богові із братією своєю, аби міг наректися батьком дитині. Бог же пребдагий, дбало слухаючи молитви тих, що молять його і закликають його всією істиною, послухав ігуменових молитов і благословив Пафнутія плодом подружжя його: зняв непліддя жінки його і дав їм дочку вельми красну. І з її народження раділи, велику Богові подаючи дяку, і хрестили її, й нарекли ім"я їй Євфросинія. В монастир же той часто приходив Пафнутій, усім інокам подаючи милостиню і до ігумена того велику мав любов заради корисних бесід та молитов його, через які й дістав бажане від Бога. Коли ж минуло дванадцять літ від народження Євфросинії, пішла мати її з цього життя, Пафнутій же залишився навчати дочку свою божественному Писанню, з якого невдовзі дівчинка навчилася читати святі книги. І пройшла чутка про доборорозум"я її та красу по всьому місту Олександрійському, через що багато високорідних і багатих громадян намагалися пойняти її синам своїм у подружжя і, один одного упереджуючи, батькові про це її говорили. Пафнутій же відповідав: "Як захоче Господь, так і буде!"
Один із тих, що перевищував усіх високородством та саном, багатством та славою, вмолив Пафнутія, щоб дав синові своєму дочку за дружину, і зволив на те Пафнутій. Тоді, утвердивши слово, встановили час, у який мали здійснити це самим ділом та й учинити шлюб дітям своїм. Між тим узяв Пафнутій дочку свою й пішов із нею в монастир із дарами до того ігумена, що любим йому отцем був, і рече йому: "Плід молитов твоїх, дочку мою, привів до тебе, святий отче, щоб помолився за неї, хочу її чоловіку віддати". Ігумен же благословив її і, сівши, бесідував із Пафнутієм про користь душі, дівчину ж навчав цнотливості і багато їй сказав про чистоту та смирення, про страх та любов Божу і про милостиню. Вона ж все це написала на серці своєму, як кебетлива й добророзумна, вже-бо вісімнадцяте літо від народження свого мала. Звелів же їм ігумен пробувати у гостиннім домі монастирському, і пробув там Пафнутій три дні із дочкою своєю; вона ж в усі ці дні слухала читання та спів церковний і придивлялася до подвигів іночих, дивуючись життю їхньому, кажучи подумки: "Блаженні є ці люди, тут ніби ангели живуть, а після цього життя з ангелами поселяться". І почало серце її наповнюватися божественної ревності, щоб наслідувати святе їхнє життя. Після трьох днів рече Пафнутій до ігумена: "Повели, отче, рабі твоїй, щоб поклонилася тобі, хочемо-бо відійти до міста". Євфросинія, припавши до ніг ігуменових, каже: "Молю тебе, отче, помолися за мене, хай спасе Бог душу мою!" Ігумен же благословив її правицею своєю, мовлячи: "Боже, ти знаєш людину ще до народження її, ти сам про цю рабу свою потурбуйся, хай сподобиться честі і співперебування із усіма, котрі добровгодили тобі". І поклонилися ігумену та братії та й відійшли до міста. Батько ж її, коли зустрічав дорогою чи в місті інока, приводив його до себе додому і пригощав його, молячи, щоб помолився за нього і за дочку його Богові.
По тому, в тім монастирі, наблизився день пам"яті засновника того монастиря, і послав ігумен одного із братії просити добродійника свого Пафнутія, щоб прийшов до них у той день і вкупі сотворять пам"ять. Дійшов брат до Пафнутієвого дому і запитав про нього, де є? Раби ж відповіли: "Десь відійшов". Євфросинія, довідавшись про чорноризця, який прийшов у їхній дім, закликала його до себе й почала питати: "Скажи мені, любові ради Господньої, отче, скільки братії в монастирі маєте?" Він же відповів: "Триста п"ятдесят два". Спитала ж його знову: "Коли ж хтось прийде до вас і захоче жити із вами, чи прийме його ігумен?" Відповів
"А того, хто до мене приходить, я не вижену гєть!" Рече Євфросинія: "Чи всі вкупі співаєте і чи однаково постите?" Відповідає брат: "Щодо співу, то купно співаємо, а щодо посту, то як хто хоче і скільки може". Про весь ото чин монастирський випитала чорноризця дівчина і рече до нього: "Хотіла б і я таким жити життям, але боюся не послухатися батька свого, котрий мене заради багатства марнотного світу цього хоче віддати чоловіку". Рече ж чорноризець: "Не бажай дівице, щоб осквернив чоловік тіло твоє, не допусти, щоб така краса твоя тимчасовим і тлінним мужем потоптана була, заручи себе Христу, котрий за всі марноти змінного цього світу (коли залишить їх його ради) дасть тобі Небесне Царство і пробуття з ангелами. Потай отож відійди і прийди до монастиря і, змінивши образ мирський, одягнись в іночі ризи, тож не будеш пізнана". Почувши це, дівчина зраділа й рече чорноризцеві: "А хто постригти мене має?" Він каже: "Це батько твій піде зі мною в наш монастир і пробуде там три чи чотири дні, ти ж заклич когось із отців-іноків і, як захочеш, допоможе тобі з радістю". Коли отак розмовляли, прийшов Пафнутій і, побачивши чорноризця, запитав його, кажучи: "Чого ради потрудився ти до нас, отче?" Він же йому рече: "Настав день пам"яті отця нашого, що заснував наш монастир, і молить тебе ігумен, аби прийшов до нас і сотворив пам"ять укупі з нами, приймеш благословення". Порадів Пафнутій і, взявши багато з дому свого на потребу церкви й на задоволення братії, пішов із іноком до того монастиря й у ньому загаявся. Послала Євфросинія одного вірного раба, кажучи: "Іди до обителі Теодосієвої і, ввійшовши до церкви, коли побачиш якогось інока, поклич сюди". Пішов раб за повелінням її і, за промислом Божим, вийшов один інок зі своєї обителі, який ніс продати своє рукоділля. Його побачив слуга і молить, щоб ішов за ним у дім пана його, і пішов у дім Пафнутієвий. Євфросинія ж, уздрівши чесного інока, встала й поклонилася йому, кажучи: "Молися за мене, отче!" ї помолився інок за звичаєм своїм, і після молитви благословив її та й сів. Почала Євфросинія говорити: "Пане мій, я батька маю християнина та Божого раба, багатого вельми, мати ж моя від життя цього відійшла. Хоче мене батько заради маєтків своїх марнотному віддати світу, я ж бо не хотіла б себе окаляти мирськими сквернами, але боюся не послухати батька, і що вчинити, не знаю, усю цю ніч без сну пробула, молячи Бога, щоб явив милість душі моїй. Коли ж настав ранок, вирішила я послати в церкву і прикликати когось із отців, щоб почути від нього корисне слово, аби навчилася, що маю чинити. Молю отож, отче, навчи мене путі Божій, знаю-бо, що від Бога ти посланий". Старець же розтулив вуста свої й рече: "Господь каже в Євангелії: "Коли хто... не зненавидить свого батька, та матері, і дружини, і дітей, і братів, і сестер, а до того й своєї душі, той не може бути учнем моїм!"а А я тобі більше щось не знаю сказати, одначе, коли можеш понести скорботу плоті, покинь усе й біжи від світу цього, як Ізраїль від рабства фараонового. Маєтки ж батька твого матимуть багато спадкоємців — це церкви й монастирі, лікарні, вітальниці, сироти і вдовиці, чужинці, темниці і полонені, і де захоче батько твій, насліддя твоє хай роздасть, ти ж сама потурбуйся про душу свою". Мовить йому дівчина: "Сподіваюся на Бога і на твої молитви, отче, що трудитися маю для душі моєї Богу, який мені допоможе". Каже їй старець: "Таке бажання й думка нехай не відкладаються, бо загайка розкаяння творити буде, тепер же покаянню є час". Рече йому Євфросинія: "Через те й потрудила тебе, отче, щоб бажання серця мого виконав і сотворив молитву, благословивши мене і постригти волосся голови моєї". І встав старець, сотворив молитву і, за Божим звичаєм, постриг її, й одягнув ув ангельський образ, та схиму наклав на неї, і, молячись за неї, рече: "Бог, що спасає святих своїх, Той хай збереже тебе від усякого зла". І це прорікши, старець відійшов у путь свою, радіючи і славлячи Бога. Євфросинія, розмірковуючи подумки, мовила: "Коли піду в дівочий монастир, батько мій, шукаючи, знайде мене і примусом забере мене звідтіля заради жениха мого. Піду отож у монастир чоловічий, де мене ніхто не пізнає". Таке намисливши, глибокого вечора одяглася в чоловічу одежу й потай від усіх вийшла з дому свого, взявши із собою п"ятдесят золотниць, і сховалася у одному місці на ту ніч. Уранці прийшов батько її в місто і (Бог так захотів) у церкву подався. Євфросинія ж рушила до того монастиря, в якому знали її батька і, прийшовши до воріт, постукала й рече двернику: "Йди скажи ігумену, що євнух прийшов від царського палацу і стоїть перед ворітьми, з твоєю святинею бесідувати хоче". Вийшов ігумен, кинулася Євфросинія на землю й поклонилася святоліпному лицю його. Він же, підвівши її, сотворив молитву за звичаєм і сіли. Почав питати її ігумен: "Чого ради прийшов до нас, дитино?" Євфросинія ж відповідає: "Я, отче, був у палаці царському, євнух я є, і забажав прийняти іноче життя, але не знайшов у місті в чині тім корисного мені життя. Прочув же про добре ваше пробуття, прийшов сюди, жити з вами бажаючи". Рече ж їй ігумен: "Добре прийшов ти, дитино, цей монастир є перед тобою і, коли подобається, пробувай з нами". І знову мовить: "Яке в тебе ім."я?" Відповідає Євфросинія: "Ім"я моє є Ізмарагд". І рече їй ігумен: "Дитино Ізмарагде, юний ти є і не можеш один у келії пробувати, належить тобі мати над собою начальника й учителя, щоб навчав тебе іночому життю, уставам та звичаям". Відповідає дівчина: "Як бажаєш, пане мій, так уладнай щодо мене". Взявши п"ятдесят золотниць, віддала ігумену, кажучи: "Візьми ж п"ятдесят золотниць, коли ж почну тут жити, то й інше майно моє, що залишилось у місті, принесене буде сюди". Прикликав же ігумен одного із братів, на ймення Агапіт, мужа святого й досконалого в чеснотах, віддав у руки його Ізмарагда, кажучи: "Хай перевисить учителя!" Уклякнувши й помолившись, ознаменував ігумен Ізмарагда, а всі відказали: "Амінь!" Узяв його Агапіт до своєї келії і навчив ангельського життя.
Мав же Ізмарагд лице вельми красне і коли входив на молитву до церкви, багатьох диявол пакостив некорисними помислами, ранячи вродою Ізмарагдовою. І печалилися на ігумена, кажучи: "Навіщо це красне лице увів ти до монастиря на спокусу немічним братам". Почувши це, ігумен прикликав Ізмарагда й рече: "Красне є лице твоє, дитино, його вигляд є некорисний для немічних, котрі не до кінця перемогли ворожу брань. Хочу отож, щоб ти був безмовний у келії своїй і там молився, не приходячи в собор; туди й харч має начальник твій подавати і щоб не виходив звідтіля нікуди". Вона ж відповіла: "Як звелиш, отче, так і чинитиму". І повелів ігумен Агапіту, щоб приготував келію усамітнену, щоб у ній жити Ізмарагду. Вчинив Агапіт усе повелене йому від ігумена і ввів Ізмарагда в усамітнену келію. І віддавалася там молитві, і посту, і неспанню, вночі і вдень служачи Богові в простоті серця так, аж дивувався начальник її Агапіт, котрий усій бра тії на користь розповідав про його труди и подвиги, і всі, хто слухав, прославляли Бога, бо здійснював таку силу в юності малолітній.
Пафнутій же, батько її, коли повернувся у дім, поспішив увійти в хоромину, в якій дочка його жила і, не знайшовши її, наповнився скорботи й печалі та й почав розпитувати із гнівом рабів та рабинь, що вчинилося Євфросинії, куди відійшла. Відповіли хлопці: "Вчора ввечері була, бачили її, сьогодні ж не з"являлася. Подумали, що батько її зарученого, прийшовши, взяв її до себе". І послав Пафнутій рабів у дім його, і не знайшли. Почув про це наречений і батько його, опечалилися вельми і, прийшовши до Пафнутія, знайшли його у великій тузі, на землі він лежав і плакав. І сказали до нього: "Може, хто
Горе мені, дитино моя солодка!
Горе мені, світе очей моїх!
Горе мені, утіхо душі моєї!
Хто скарба мого викрав,
Хто добро моє захопив,
Хто багатство моє зруйнував,
ebooksa