тож не примножуй собі мук, не розпалюй собі вогню вічного". Розгнівався Єгеат і повелів розіп"ясти на хресті святого Андрія, прив"язавши йому руки й ноги, — не хотів-бо прибивати його цвяхами, аби нешвидко помер, але, висячи прив"язаний, більшу щоб муку мав. Коли ж вели його мучителеві слуги на розп"яття, збігалися люди, волаючи: "Що зогрішив чоловік праведний і друг Божий? Пощо на розіп"яття ведеться?" Андрій же молив людей, щоб не чинили перепони його стражданню, ішов — бо весело, не перестаючи навчати. Коли ж прийшов на місце, на якому мав бути розіп"ятий, уздрів здалеку приготованого йому хреста і голосом великим заволав: "Радуйся, хресте, освячений Плоттю Христовою і вудами Його, наче перлами, прикрашений! Раніше, коли не був ще на тобі розіп"ятий Господь, страшний ти був людям, тепер же люблений є і приймають тебе із бажанням; знають-бо вірні, які маєш у собі веселощі і яке уготоване за тебе воздаяння. Іду ж бо відважно і з радістю до тебе, ти ж із веселощами прийми мене, учень — бо я є Того, котрий на тобі повішений був. Прийми мене, оскільки любив тебе завжди й обійняти тебе бажав. О добрий хресте! Красу і доброліпність від вуд Господніх ти взяв, здавна бажаний, дбало люблений, тебе шукав я безнастанно і ледве віднайшов тебе, вже приготованого за бажанням серця мого. Візьми-бо мене від людей і віддай мене Вчителю моєму — хай через тебе мене прийме, Котрий мене викупив Собою". Коли це сказав, стягнув із себе одежі і віддав їх мучителям. Вони ж підняли його на хреста, руки й ноги прив"язали ужівками, розіп"яли й повісили. Стояло ж навколо нього безліч людей, десь із двадцять тисяч, поміж них був і брат Єгеатовий, на ймення Стратоклій, котрий із народом волав: "Неправедно цей муж святий страждає!" Святий же Андрій, укріплюючи тих, що вірили в Христа, і навчаючи їх терпіти тимчасові муки, вчив, що немає жодної муки, достойної воздаянню, яке має бути. Відтак весь народ побіг до Єгеатового дому, волаючи й кричачи: "Не належить страждати людині святій, чесній, доброму вчителю, доброго норову, покірливому та премудрому, але належить зняти його з хреста — це ж бо другий день, висячи на хресті, не перестає навчати правди". Тоді Єгеат злякався народу, пішов відтак із ними, щоб зняти Андрія із хреста. Андрій же, побачивши Єгеата, рече: "Нащо прийшов ти, Єгеате? Коли хочеш вірити у Христа, то, як обіцяв тобі, відчиняться тобі двері благодаті. Коли ж на те тільки прийшов, щоб мене звільнити із хреста, то я, доки живий є, знятим із хреста бути не хочу; уже-бо Царя мого бачу, вже покланяюся Йому, вже перед Ним стою, але про тебе печалюся, бо чекає тебе уготована вічна погибель. Подбай щодо себе, доки можеш, щоб не в той час захотів почати, в який годі вже буде тобі!" Коли ж слуги хотіли відв"язати його, не могли торкнутися до нього, та й інших людей багато, одні за іншими, хотіли його звільнити, одначе не могли, бо руки їм мертвіли. По тому великим голосом Андрій рече: "Господи Ісусе Христе! Не попусти звільненому мені бути від хреста, на ньому заради імені Твого я є повішений, але прийми мене, Вчителю мій, Якого полюбив, Якого пізнав, Якого ісповідую, Якого бачити бажаю, у Ньому я є тим, чим є! Прийми, Господи, Ісусе Христе, дух мій у мирі, бо час уже настав прийти мені до Тебе й бачити Тебе, бажаного! Прийми, Учителю мій добрий, а не повели спершу бути знятим із хреста, доки приймеш духа мого!" Коли це говорив, тут осяяло його світло з небес, як блискавиця, — всі це бачили, — і освітило його охрест, що годі було тлінному окові людському на нього дивитися. Пробуло оте небесне світло, осяюючи його, десь із півгодини, і відійшло — апостол святий випустив духа й відійшов у світлостях постати перед Господом. Жінка ж, котра вірила в Христа, Максимілла, яка була синклітського доброродства, цнотлива й свято жила, пізнала, що святий Андрій відійшов до Господа, зняла його тіло із великою честю і, помазавши великоцінними ароматами, поклала його у своєму гробівці, в якому сама мала бути покладена. Єгеат же, розгніваний на народ, мислив, як учинити відомсту, і вирішив покарати тих, що повстали супроти нього; хотів і Максимиллу оклепати перед царем. Коли так собі гадав, раптово напав на нього біс, і посеред міста, мучений од біса, помер. Коли про те звістили братові його, котрий вірив у Христа, Стратоклію, той повелів його поховати, сам же не шукав нічого з маєтків його, кажучи: "Не дай мені, Господи мій, Ісусе Христе, щоб мав я доторкнутися чогось із добра брата мого, аби не осквернитися гріхом його, адже дерзнув забити Господнього апостола, люблячи марнотне майно".
Було це в Ахаї, у місті Патроському, в останній день листопада, де багатьом людям апостольськими молитвами подаються добродіяння аж дотепер. Був же страх на всіх, і не знайшлося жодного, котрий не повірив би у Спаса нашого Бога, Який хоче всіх спасти і привести до пізнання істини, Йому ж слава навіки віків. Амінь".
До цього місця "Страждання святого апостола Андрія" від пресвітерів та дияконів ахайських писане.
Після ж численних літ мощі цього святого апостола Андрія були перенесені до Константинополя Артемієм-мучеником за повелінням великого царя Констянтина і покладені зі святим євангелистом Лукою і зі святим Тимотеєм, учнем святого апостола Павла, в пресвітлому апостольському храмі, всередині священного жертовника. Твого апостола молитвами, Христе Боже, вірних Своїх у православ"ї утверди і спаси нас. Амінь.
Слово похвальнє святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинопольського, про святого і всехвального апостола Первозванного Андрія
Міцна є апостольського лову сіть, чудовна Андрієва пам"ять і його спомин про сіть, яку вжив і при ловитві, і в привабленні народів до Христової віри. Невід-бо, що його вживали оті безсмертні ловці, жодного часу не може бути покритий забуттям. Не старіють од часу приладдя такої ловитви, бо не людською вправністю, але Божою благодаттю учинені вони. Хоча рибалки самі від нас одійшли, одначе жодним часом знаряддя, якого вони заживали, або ж невід, яким цілий світ обняли, не постаріло, бо коли сіті вкидають і витягають — невидимі їхні сіті, одначе наповненими бачаться. Не палицю віднайшли ту, що її час тлить, ані нитки лляні у воду спускали, які в старості згнивають, не вудку зробили, яку іржа з"їдає, і не приманку на вудку поклали, щоб нею рибу ловити. Не на камені сиділи, об який води розбиваються, не в лодії їхали, яку розбиває хвиля, не рибу, єство, яке розуму не має, вловили, але як оте мистецтво, якого вживають, чудовне, так і їхнє знаряддя нове й незвичайне бувало. Бо замість палиці проповіді вживали, замість мотузів — пам"яті, замість вудки — сили, замість наживки — чуда, замість каменя — небес, від них-бо такі влови чинять; замість лодій мають олтар, замість риб і царів самих уловлюють, замість невода Євангеліє поширюють, замість мистецтва Божественну благодать прикладають, замість моря життям людським управляють, замість сіті хреста, наче якогось невода, звикли вживати.
І хто коли бачив, як мертві рибалки живих людей, ніби риб, ловлять? О велика Розіп"ятого сила! О божественної достойності найвища краса! О апостольське превелике добродіяння! Ніщо таке в житті бути не може, якою є апостольська висота благодаті. Воістину багато бачить людське життя вельми чудного й такого, що розум перевищує: бачить-бо кров пролиту, яка волає, і вбивство, що без язика зголошується, і єство, яке через заздрість розділилося на частини, брата одноутробного, який заподіює смерть братові і заздрості виразкою двері смерті відчиняє. Бачить він Ноєвого корабля у потоці світу не потопленого, і єства людського погибель, бачить старця на свою утробу, тобто на сина, вірою озброєного, і який приносить, наче жертву, його, але котрий не є забитий. Бачить благоговіння крадене, одержане і Творця Бога боротьбу з рабом. Бачить заздрість, яка піднялася поміж братії, і рабство, яке царство випросило. Бачить сонмами уготованого престола і братніх зрадників, голодом приваблених. Бачить палицю, що чудеса чинить, і куща, вогнем, як росою, облитого. Бачить законодавця Мойсея, який стихіями керує. Бачить води, що самі, наче камінь, тверді учинені, глибоке море оголене, яке раптом прослало путь, і стовпа хмарного вдень, а вогненного вночі, який безлічі людей вождя вказав. Бачить палицю, яка без землі проросла, бачить у небі манну, замість хліба скинену. Бачить людською молитвою сонце зупинене, ніби якою вуздою, і молитвами у неплідних те випрошено, щоб ті пророка зачали. Бачить жменю борошна, більшу від житниць, і жбан єлею, щедріший від джерел. Бачить колісницю, ношену в повітрі, яка забирає пророка. Бачить кістки мертвого, які зціляють живих. Багато такого великого й дивовижного бачить життя людське, але те, ніби трава, мимо йде й гасне, як світильник, коли сходить сонце.
Ніхто ніколи таким не був, якими були апостоли. Вони Божого слова були служителі, бо торкнулися до Того втіленого, Котрий, як Бог, образу не має. Ішли вслід за Тим, хто ходив, Котрий скрізь істотний є. Лежали разом з Ним, Котрий ніяким місцем не описується. Того голоса чули, Котрий словом створив усе, світ самим язиком, ніби неводом, охопили, обійшовши своїм ходом кінці земного кола; блуд, ніби кукіль, викоріняли; жертовники, ніби якесь терня, висікали; ідолів, ніби диких звірів, погубили; демонів, ніби вовків, проганяли; Церкву, наче стадо яке, з"єднали; православних, як пшеницю, зібрали; єресі, як кукіль, відкинули; жидівство, як траву, висушили; еллінське січення, наче стебла якісь, вогнем попалили; людське єство самим хрестом, як градом якимсь, управили і слово Боже, ніби сім"я якесь, посіяли. Нарешті всі їхні дії, ніби зорі якісь, засяяли. Через це ясним голосом сказав їм Господь: "Ви є світлом світу". Бо схід має християнську людину — Того, що від Діви народжений. Ранок має Того, Котрий був початком хрещення; сяйво має благодать Христа розіп"ятого: проміння — предивні оті язики; день — вік майбутній; полудень — час, в котрому на самому хресті був Господь; захід — гробу прожиття; вечір — покірну ту смерть; сонця сяяня — воскресіння із мертвих. "Ви є, — каже, — світло світу!" Дивись на ті зорі й жахнися із їхнього сяяня! Через це Андрій сьогоднішнього дня, коли, ніби якогось скарба, світові спільного Господа віднайшов, заволав до Петра, брата свого: "Знайшов Месію!" О братньої любові переваго! О супротивне обернення чину! Після Петра в життя прийшов Андрій, але перший Петра до Євангелія привів і — наче вловив — віднайшов, каже, Месію! Від радості вийшло це речення, веселе віднайденої речі благовістя це було. "Віднайшов, — каже, — скарба того!" Біжи, Петре, від обрізання убогості, вийди із розідраних рубищ закону, відкинь іго письмен — усе це знизь, як щось мале, зневаж, як справжній сон, і збридь Витсаїдами, як бідним і відкиненим якимсь місцем. Покинь сіть, як знаряддя вбогості: лодію, як палац потопу; рибні ловитви, як вправність, що морському хвилюванню підлягає; риб, як череводогідництва куплю; рід юдейський, як хитання на Бога; Каяфу, як батька непокірного сонмища. Знайшов Месію, якого проголосили пророки, Його ж закон проповідництвом своїм, ніби трубою якою, зголоси. Знайшов скарба закону! Тікай, Петре, від голоду письмен, знайшов Месію, якого здавна прописали знамена; Його ж бачив Михея на престолі слави; Його Ісая зрів на серафимах; Його Єзекиїл бачив на херувимах; Його Даниїл зрів на хмарах; Його Навуходоносор бачив у тій печері; Його Авраам узяв у скинію; Його Яків не відпустив, перш ніж мав бути благословенний од Нього; Його ззаду бачив Мойсей на камені; Його й ми віднайшли, без начала народженого і в останні дні баченого. О скарбе великий! Його кількість вичерпати годі, багатству-бо речей Він не належить, Його єство начала не відає, а віднайдення є нове. Віднайшов Месію, Котрий називається Христос. Багато було Христів, але всі смерті були підвладні. Авраам — Христос був, але в гробі зітлів. Ісаак також був Христос, але кістки його в гробі лежать. Був Яків Христос, але смерті підлеглий. І Мойсей був Христос, але в якому місці похований, не знаємо. Подібно й Давид був Христос, але всі — смерті достаток, всі смерті були полонянами. Один істинно Христос єством був Бог, але заради милосердя Його — людина, Котрий дівоче черево Своїм виходом, ніби печаткою якоюсь, запечатав і рибалок отих Своїх джерелами зцілень учинив, Його ж є держава, царство, слава й поклоніння з непорочним та єдиносушним, того ж єства Отцем та Святим Духом є тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.
КІНЕЦЬ ТРЕТЬОЇ КНИГИ
ebooksa