І не лишилось жодного

Гості побажали одне одному доброї ночі. Кожен пішов у свою кімнату, і всі автоматично, зовсім неусвідомлено замкнули двері.

III

У пастельній кімнаті приємного кольору суддя Ворґрейв зняв із себе одяг і приготувався спати.

Він думав про Едварда Сетона.

Він чудово пам’ятав Сетона. Його світле волосся, блакитні очі, те, як він щиро, безпосередньо дивився на всіх. Ось що справило таке сприятливе враження на суд присяжних.

Лувеллін, зі сторони обвинувачення, ледь не зіпсував усе. Він був аж надто запальний і намагався довести надто багато.

Адвокат Метьюз, на відміну від нього, був чудовий. Його аргументи були переконливі. Перехресний допит свідків просто руйнівний. Майстерно провів допит свого клієнта, коли той свідчив за кафедрою.

Та й Сетон пройшов випробування перехресним допитом успішно. Він не хвилювався, не гарячкував. Це справило враження на присяжних. Метьюзу, очевидно, здалося, що справу виграно.

Суддя уважно завів годинника й поклав його біля ліжка.

Тепер він чітко пригадав, що відчував, коли сидів там: вислуховував свідчення, робив помітки, оцінював і записував навіть найменші дрібнички, що свідчили проти обвинуваченого…

Чудова була справа! Останнє слово Метьюза було блискуче. Лувеллін, що виступав потому, не зміг стерти гарне враження від промови захисника.

А потім прийшла його черга підсумувати усе…

Суддя Ворґрейв обережно вийняв свої вставні зуби та поклав у склянку з водою. Його зморщені губи запалися. Тепер його рот набув жорстокого, хижого виразу.

Суддя всміхнувся, на очі впали важкі повіки.

Підсунув він Сетону отакезну свиню!

Злегка покрякуючи від ревматизму, суддя Ворґрейв вибрався на ліжко й вимкнув світло.

IV

У їдальні, на першому поверсі, стояв приголомшений Роджерс.

Він дивився на порцелянові фігурки в центрі столу.

— Дивна штука! Я міг би заприсягтися, що їх було десять, — пробурмотів він.