Копирсаючись серед старих, трохи пожовклих паперів, я спочатку натрапив на дивну велику карту. Такі наче мають назву тарó.
На ній була зображена гола пустинна рівнина, що вдалині непомітно, майже без лінії обрію, переходила у темне беззоряне небо. У вишині сяяв молочно-сріблястий місяць. У цьому непевному світлі зміїлася вузька стежина, яка тягнулася через усе зображення ясною стрічкою. Вона вся була вкрита яскраво-червоними краплями і калюжами крові. Стежка губилася у туманній далечіні між двома пірамідами, що ледве намічалися в тумані. На першому плані обабіч стежини були зображені пес і вовк, що вили на місяць. А зовсім попереду — калюжа води, до якої задкував чорний рак.
Я дивився на неї і наче здалеку чув голос Тарапати:
— Тебе довго шукали, ту, другу дівчинку — теж. Тебе таки знайшли, Зарнік перший. Він тебе навмисно забрав до себе. І шукав твою сестру. Бо ви можете залишитися живі, лише коли будете разом. Хоча і не зрозуміло з тексту чому… Але сестри твоєї не знайшли. Ймовірно, Ангеліна про неї теж щось знає. Бо до неї підіслали її брата, який за нею стежив. Вона з якоюсь метою забрала тебе. Хоча знову до кінця не зрозуміло чому…
Я застигло тримав перед собою дивну карту, і настрій у мене робився не кращий, ніж це похмуре зображення.
— Ось іще, дуже цікаво, — вивів мене з задуми Тарапата. — Ті, в кого є у відповідній пропорції ця кров, пробуджуються на випаленому шляху. Тут навіть є пророцтво. Слухай: «Близнюки повинні зустрітися і провести нас через калиновий міст… Тоді ми з’єднаємося з прекрасним світом і пізнаємо себе…»
— Чому тоді, якщо вони так і не знайшли моєї сестри, вони все ж полюють на мене? — запитав я і нарешті відклав карту вбік.
— Може, вони не хочуть «з’єднатися з новим прекрасним світом і пізнати себе»? — реготнув Тарапата. — Розумієш? Вони хочуть ввірватися туди, щоб підкорити його. Тому ордену «Крижана безпека» не потрібна та, друга частина драбини. Їм не потрібно шукати твою сестру…
Я вже не дуже дослухався до Тарапати, який іще щось говорив про червону і блакитну кров, про якісь її золоті пропорції, бо знову знайшов дещо.
Я натрапив на світлину матері. Фото було майже таке, яке запам’яталося мені з дитинства. Воно стояло у бабусі на полиці. Молода усміхнена білява жінка з довгим хвилястим волоссям…
Час зупинився, як зупиняється хвиля цунамі, перш ніж обвалитися. Я повільно перегорнув знімок. На зворотному боці рівним упевненим почерком Зарніка було написано:
Хвиля обвалилася, й у мене неймовірно запекло у горлі.
— Слухай, я піду за пивом, — не дивлячись на Тарапату, проказав я. Пива мені не хотілося. Я хотів побути на самоті.
— Певна річ, — кинув, не обертаючись, Тарапата. — Крамниця за рогом.
До крамниці залишалося буквально декілька кроків, коли я почув за спиною скрегіт коліс. Я не встиг озирнутися, лише відчув, як хтось ухопив мене за руку і штрикнув голкою в плече.
ebooksa