1
З кожною втратою ти втрачаєш частину себе. З кожною смертю ти теж умираєш.
Я сидів просто на холодній бруківці й дивився на згарище. Розвалений під’їзд був на вигляд, як вибитий зуб. Вціліла від під’їзду стінка ще зберігала на собі вивернуті назовні відбитки колишнього житла. Різнокольорові обідрані шпалери, якісь картини на стінах та одинокою плямою — килим… Десь на рівні третього поверху хилитався, розвіяний вітром, шматок зеленуватої церати в рожевих квіточках. Чомусь саме він видався мені найстрашнішим з усього побаченого.
Я так спішив додому… Тепер усього, до чого я так поривався, просто не існувало в природі. Сльози застигли десь усередині, й залишився тільки гіркий клубок у горлі.
Біля будинку юрмилися люди. Згарище було вже розібране, та залишалося відгородженим від цікавих клейкою смужкою і кількома знудьгованими міліціонерами. В уцілілих під’їздах людей уже не було — їх встигли відселити. А з сусіднього будинку, на якому темніла значного розміру тріщина, деякі поодинокі мешканці ще квапливо виносили речі й завантажували у відкритий кузов машини. Поряд гомоніли цікаві перехожі, завжди раді нагоді побазікати:
— Боже ж ти мій, яке горе! Яке горе… — трусила головою огрядна тітонька з довгим і пласким, як у качки, носом.
— А що сталося? — зупинилася ще одна цікава.
— Ви не знаєте? Телевізор не дивитеся? Позавчора як рвонуло, — зі знанням справи доповіла качконоса, — під’їзд і склався, як сірникова коробка…
— Кажуть, вибух газу… — втулила тітка у темно-червоному капелюсі.
— Та ви що? Ай-яй-яй, — у цікавої жадібно загорілися очі,— і що, хтось постраждав?
— В під’їзді ніхто не вижив. Ніхто… — з театральним трагізмом закотила очі качконоса. — Як на гріх, увечері усі були вдома. Загинули до ноги. Звідтіля тільки самі шматки тіл діставали. Самі шматки… Добре, хоч будинок був старим, п’ятиповерховим… Давно пора було знести, як і наш…
Світ розвалювався у мене на очах. Холодні, байдужі частини реальності розліталися у космічній порожнечі, віддаляючись одна від одної. Ці безглузді уламки набирали швидкість у темному бездушному просторі, й здавалося, їх уже ніхто і ніколи не зможе зупинити, щоб пов’язати між собою…
…
— Обіцяли виділити нові квартири…
— Обіцянка-цяцянка! Кому ви вірите?
…
— Вибух газу…
…
— Кажуть, приїжджала висока комісія… Обіцяли з’ясувати…
— Що тут з’ясовувати… Краще б грошей людям дали…
ebooksa