Злочинця викривають зорі

22
18
20
22
24
26
28
30

Сім пар очей напружено стежили за подіями на телевізійному екрані. Зображення помітно ставало чіткішим. Уже видно було численні бухти на узбережжі материка. На північному заході сріблястою стрічкою збігала до моря ріка. Ліворуч на екран крізь завісу туману помалу випливали Кордільєри. Здавалося, сонце освітлювало місцевість крізь розриви в хмарах.

Нево відійшов від пульта управління і став збоку біля екрана. Він указував олівцем на різні пункти зображення і давав пояснення. Потім окреслив якусь ділянку ландшафту на заході Юкатану.

— Цю частину країни зараз я покажу вам крупнішим планом. Саме в цій місцевості знаходиться місто, яке відкрив професор Тербовен.

Нево знову підійшов до пульта й кількома вправними рухами добився появи обіцяного зображення. Гості вражено спостерігали за тим, як центр зображення, збільшуючись, швидко наближався до них. Краї зображення, навпаки, розпливалися і, спотворені, зникали з екрана. Маленькі міста, які щойно були ледве помітними цяточками, збільшилися до ясних плям. Можна було ясно розгледіти геометрично розплановані вулиці. Окремі будівлі, що нагадували палаци, вирізнялися на фоні безлічі інших будинків.

Глядачі були так захоплені цією демонстрацією, що жоден з них не насмілився порушити тишу якимсь запитанням. Всіх опанувало моторошне почуття, ніби вони сидять у вагоні канатної гірської дороги і з шаленою швидкістю спускаються з високої гори вниз. Це враження підсилювалось гудінням апаратів у приміщенні. Тільки коли Нево повернув якийсь вимикач і цим стабілізував зображення на екрані, почуття блискавичного спуску на землю почало слабшати, гості з полегшенням зітхнули, ніби знову відчувши під ногами твердий грунт.

Серед одвічних лісів можна було добре розрізнити кілька досить великих міст. Доктор Нево перехилився через пульт і уважно оглянув зображення.

Не відриваючи погляду від екрана, професор Декер схвильовано сказав:

— Просто неймовірної Яке століття ми тут бачимо?

Нево спокійно прочитав вимірні дані на кількох шкалах і байдужим тоном відповів:

— Це — картина з 12-го століття нашої ери.

Не даючи дальших пояснень, Нево знову надав руху зображенню. Спочатку воно зробило поворот по колу, а потім повільно посунулося згори донизу вздовж кромки одвічного лісу, що ніби служила орієнтиром. Поступово в центрі зображення вималювалося велике місто. Вражали численні палаци, храми і піраміди, широкі вулиці, перетинаючись, ділили його на прямокутні квартали.

Тут Нево ще збільшив зображення самого міста, так, що воно заповнило собою майже весь екран. Тепер чітко видно було всі деталі.

Глядачі сиділи, мов зачаровані; напувала глибока тиша. Раптом Нево заговорив знову:

— Я показую вам тепер місто, яке було метою нашої експедиції і в якому безслідно зник шановний професор. — І одразу ж уточнив: — Вірніше, в руїнах цього міста; бо воно вже кілька століть як поховане під одвічним лісом.

Перш ніж інші гості усвідомили собі трагічність ситуації, папі Тербовен нестримно розридалася, закривши обличчя руками. Син любовно гладив її по голові і щось говорив стиха, очевидно намагаючись заспокоїш матір.

Нево замовк, погасив зображення і ввімкнув яскраве світло. Пані Тербовен встала і зажадала їхати додому. Підвівся й Петер.

Присутні тепло розпрощалися з матір"ю й сином. Нево пішов їх проводити. Інші все ще перебували під сильним враженням щойно пережитого. Гофстраат нахилився до Роньяра, який продовжував старанно щось записувані, і сказав:

— Це просто безтактно з боку Нево! І як він тільки міг ніби навмисно в присутності пані Тербовен показувати саме це місто!

Роньяр не встиг відповісти йому, як Нево вже повернувся. Професор Чехін звернувся до нього з проханням продемонструвати якусь європейську країну — Італію або Грецію.

Нево нерішуче обмацував ручки розподільної дошки. Трохи подумавши, він невпевнено пробурмотів: