— Мене не дивує, — сказав Декер, — що професор Тербовен кинув професію фізика і став археологом. Голова йде обертом, коли подумаєш, які можливості для досліджень відкриває цей винахід! Адже безліч проблем чекає свого розв"язання!
— Так, бо ми по суті небагато знаємо про минуле, — приєднаної до думки Декера й Чехін.
— І як воно так сталося, що нам взагалі дуже мало відомо про історію землі? Чи це тому, що древні культури ще не досягли такого розвитку, щоб лишити нам якісь писемні пам"ятки?
Докер уважно дивився, як жеврів попіл його сигари й тонкий синюватий димок підіймався вгору. Не роздумуючи довго, він відповів Чехіну:
— Ні, це не так, колего! Не в тому справа! Я історик і можу вам сказати, що є чимало причин цьому. І одна з них — війни. Несамовита фурія-війна знищила багато чого, лишивши по собі тільки попіл. Згадайте про Трою! Шліман розкопав не менш як сім зруйнованих міст, що лежали одне на одному (а Дерпфельд твердить, що їх було навіть дев"ять), і тільки одне з них було гомерівською Троєю. Дев"ять разів вона була відбудована і знову зруйнована війнами так, що нічого не лишилося, крім обвуглених руїн, про історію яких ми майже нічого не знаємо!
— Цілком слушно! Але хіба й сама природа не стирає багатьох слідів? Узяти хоча б ту саму Трою: адже Шліман знайшов руїни першого міста під шаром землі завглибшки п"ятдесят метрів. Хіба ж землетруси, вибухи вулканів, поводі та інші природні катастрофи не мали вирішального руїнницького впливу?
— Звичайно! Сказане вами стосується і Атлантиди й острова Пасхи. Але про природні катастрофи, безперечно, збереглися звіти і записи, які були потім знищені війнами. Я маю на увазі, наприклад, велику бібліотеку Александрії, що була зруйнована пожежею війни в 48 році до нашої ери. Адже там, у цій бібліотеці, в тисячах папірусових згортків зберігалася історія стародавніх віків.
Професор Декер переконливо продовжував:
— Мир — ось чого потребує світ! Всі народи люблять його, всім він потрібен. Тільки він один може гарантувати людству збереження його історичних пам"яток. Тільки в мирний час може вільно розвиватись культура народу.
Чехін кивнув головою на знак згоди.
— Дуже бажано, щоб винахід Тербовена послужив у майбутньому науці. Тоді дослідницька робота набуде нечуваного розмаху і незмірно збагатить наші знання про минуле земної кулі. Звичайно, є небезпека, що певні впливові кола спробують привласнити собі цей винахід. Тоді, звичайно, наука не зможе скористатися з нього.
— Будемо сподіватися, що цього не трапиться! — закінчив свої міркування професор Декер і спокійно взявся за рештки бургундського.
Але Чехін замислено подивився кудись повз свого колегу і промовив, ніби сам до себе:
— Одної надії тут мало…
Проте професор Декер уже милувався прозорим бургундським, він підняв келих і тим вивів з задуми Чехіна. Келихи, цокнувшись, задзвеніли.
— Отже, за процвітання науки! — сказав Декер.
А Чехін додав:
— І за винахід професора Тербовена!
8
Через великі подвійні вікна, що сягали від підлоги аж до стелі і займали цілу стіну, падало скісне сонячне проміння. Сонце стояло десь далеко над обрієм, як велика жовточервона куля. Приймаючи світло з небозводу, море відбивало його ніжнозолотавими променями, що линули понад портом до тісно скупчених навколо нього хмарочосів, шпилі яких спалахували червоним жаром.
ebooksa