— Ні, йти вона не зможе, вам доведеться заплатити за машину, — сказав він з іронією.
Не звертаючи уваги на цей тон, незнайомий вийняв бумажник і коротко запитав:
— А скільки належить вам за послуги?
Лікар повернувся до письмового стола, на якому безладно лежали бланки для рецептів, порожні коробки з-під ампул, книжки. Поряд стояла до краю наповнена попільничка, якісь пляшки та баночки з мазями.
Не моргнувши оком, лікар назвав досить високу суму і, ніби пояснюючи, додав:
— Зважте, що це нічна такса! А тут і вдень наробишся!
При цих словах на обличчі незнайомця на якусь мить з"явилася зневажлива посмішка. Мовчки він поклав потрібну суму на стіл, застебнув плащ і пішов до дверей. Виходячи, ніби прощаючись, ще раз поглянув на ніжну постать дівчини, що лежала на шкіряному дивані. Старий залишався біля столу, щось прибираючи на ньому, поки не почув, як клацнули вихідні двері. Аж тоді, човгаючи пантофлями, він пішов замикати.
Вийшовши з будинку, незнайомець зупинився і підняв комір плаща. Дощ уже перестав. Крізь світле клоччя хмар, які гнав сильний вітер, визирав сріблястий місяць.
Незнайомець глянув на світний циферблат ручного годинника і, вражений, тихо сказав:
— От тобі й маєш! Уже так пізно!
Не оглядаючись, він хутко попрямував тією самою дорогою назад — повз матроську пивничку, вулицею, що вела до Західної набережної. Проходячи те місце, де невідомі напали на дівчину, він мимоволі уповільнив кроки. Але на вулиці було безлюдно й тихо. Незнайомець попрямував далі і після недовгих роздумів звернув у вузьку бічну вулицю з старими двоповерховими дерев"яними будинками. Пахло риб"ячим жиром, димом, кухонними покидьками. Тут жили переважно матроси і портові робітники.
Промінь кишенькового ліхтарика обмацував темні контури будинків. Вулиця жила своїм життям: там плакала дитина, там сварилися дорослі; до цього домішувалася ледве чутна мелодія якоїсь пісні; десь, завиваючи, гавкав собака.
Після недовгих пошуків незнайомець попрямував навскіс через вулицю до одного з будинків. На його стук вікно першого поверху прочинилось, і голос старої жінки запитав:
— Хто там?
— Я розшукую Клааса Стеена, чи не тут він живе?
— Тут, це мій син… А навіщо він вам?
— Мені треба з ним поговорити. Він дома?
Поки жінка в нерішучості роздумувала, по сходах загуркотіли чиїсь важкі кроки. Двері розчинилися, і в блідому світлі з"явилася кремезна чоловіча постать.
— Ви до мене? Заходьте, надворі холодно!
Погойдуючись, як звичайно ходять моряки, він пішов попереду, відчинив двері й пропустив туди гостя.
ebooksa