3
Жовте світло лампи переломлювалось у шліфованому кришталі келихів з вином, маленькими золотистими кружальцями падало на сніжнобілу скатерть, променистими зайчиками грайливо шугало туди й сюди. Наче перлина, м"яким матовим сяйвом виблискувала чашка з чаєм. Нічого різкого не було в її обрисах, як і у випещеній руці, що тримала її. Ця рука належала відомому хірургові доктору Бергеру, який, трохи схилившись наперед, сидів у зручному кріслі. Світло високої лампи, що стояла поруч, кидало свій відблиск на рівно зачесане назад волосся доктора, іскрилося в скельцях його рогових окулярів.
— А чому це так запізнюється Тербовен?
З цим запитанням доктор Бергер звернувся до хазяїна, адвоката Яна Гофстраата, який теж сидів у глибокому кріслі й відсутнім поглядом дивився на дим, що підіймався від його люльки. Адвокат не поспішав з відповіддю, він замислено стежив, як сірий дим з його люльки плив ніжними хмарками, то піднімався, то опускався, то враз ставав прозорим, потрапивши у світле коло настільної лампи, линув далі і нарешті змішувався з тонким синюватим димком сигарети. Її курив третій з цього товариства, що зібралося коло маленького вишуканого курильного столика в кабінеті Гофстраата, — редактор Рене Роньяр.
Роньяр був француз південного типу, темноволосий, жвавий, дотепний. Поруч з високою фігурою лікаря та кремезною постаттю адвоката він здавався тендітним.
Замість Гофстраата відповів Роньяр:
— Мабуть, щось сталося. Коли я сьогодні подзвонив до нього, він був якось дивно схвильований, а з Петером це трапляється нечасто.
Гофстраат відпив маленький ковток вина, благоговійно смакуючи його, і, повільно ставлячи келих на стіл, сказав:
— Цілком слушно. Я нічого не можу додати до цього. Почекаймо, поки він сам буде тут. Справа надто важлива, і він хотів би порадитися з нами.
Обличчя Гофстраата було, як завжди, спокійне і непроникне. Вираз його можна було б назвати байдужим, якби не жваві сірі очі.
— В якій же справі потрібна йому наша порада? — спитав доктор Бергер.
— Можу тільки сказати, що йдеться про його батька.
Троє друзів замислено мовчали. Гофстраат не хотів, очевидно, говорити більше, ніж сказав, а може, і справді нічого більше не знав. Він спокійно вибив свою люльку об попільничку.
Зацікавлений Роньяр допитувався:
— Він натрапив на новий слід? Є нові дані?
У відповідь адвокат знизав плечима.
— Не знаю. Ось почуємо від нього самого.
— Треба сподіватись, що він принесе добрі вісті, — висловив свою думку Бергер.
Роньяр, весело посміхаючись, взявся за свій келих і сказав ніби між іншим:
— Навіщо замовчувати, любий Гофстраате? Адже це не секрет, що доктор Нево має певні наміри…
ebooksa