— Що сталося?
— Вовк… на сходах.
Мармиза вийшов на сходову площадку й приволік за хвоста тіло вбитого вовка.
— Добра робота, — похвалив Фавна. — А хутро нам пригодиться. Важкий, собака.
Тимчасом прибігли всі учасники експедиції. Ні зброї, ні продуктів братчики не знайшли, тільки пощастило лікарю Гальперину, який в одній з кімнат знайшов картонну скриню з американськими антибіотиками, термін дії яких закінчився у жовтні 2077 року. Гальперин сказав, що це не має значення, бо, як правило, строк дії цих препаратів можна продовжити на два-три роки.
Усівшись у сани (вовка поклали до мішка й тягли на мотузці позаду саней, бо інакше коні, чуючи гидкий сморід хижака, намагалися вирватися з упряжі — ледве вдалося їх заспокоїти), братчики розпили з горла пляшку самогону (Фавн відмовився), заїли салом, збереженим ще з Різдва, й рушили в безпроглядну ніч. Чміль заспівав журливу пісню:
Братчики дружно підхопили її. Тільки Фавн не знав ні слів, ні мелодії цієї пісні.
17
Наступної ночі, коли Фавн уже спав, до дверей бліндажа постукали. Фавн витягнув з мішка, що лежав під ліжком, «Беретту» й підійшов до дверей:
— Хто там?
— Відкрийте, — почув глухий жіночий голос.
Сховавши «Беретту» під подушку, де лежала завжди Біблія, обережно відчинив двері. Перед ним стояла Зара, запнута хусткою, в довгій шинелі, за спиною в неї висів речовий мішок. У руці тримала палицю. Що було дивом — від Зари не йшов нудотний запах цибулі й сирої картоплі.
— Заро… що вам треба? — знітився Фавн.
До нього, незважаючи на заборони Чміля, дійшли чутки про німецько-американський метод реанімації і роль Зари в спасінні Фавна. Йому не хотілося про це думати, тим більше, що він нікого, крім Флори з дивними очима, не запам"ятав; відганяв від себе думку про Зару і про те, що насправді трапилося в медчастині напередодні Різдва.
— Хочу сповідатися, — рішуче ступила до печери Зара, відсторонюючи Фавна й падаючи на коліна.
Фавн збентежено пішов за нею, похапливо накинувши на плечі куртку норвезького варяга. Тільки темрява могла приховати його розгубленість. Але подолав непевність й запалив лампадку. Зара перехрестилася:
— Вислухайте мене, отче.
— Хто ви, Заро? Звідки? — спитав він, щоб не мовчати, бо почувався винним перед нею.
— Не знаю. Батько був циган, десь зник. Мати жебракувала по селах, і я з нею. Нас ганяла з місця на місце поліція, жандарми били, коли ми потрапляли до їхніх рук… Примушували матір працювати, мене ходити до школи… Ми тікали й шли далі. Влітку ночували в полях, крали з городів помідори, картоплю, коли вдавалося — курку… Взимку приставали до старих людей, допомагали їм… корів, свиней доглядати… а навесні — знову на свободу… Мати почала пити, приводила полюбовників, а вони до мене лізли… Мені це не подобалось, і я пішла від матері.
Вона зітхнула й знову перехрестилася.