Поріг безсмертя

— А пізніше ти його вже не бачила?

— Ні.

— І не намагалася побачити?

— Пробувала. Але під час лікування професор Боннард заборонив усякі відвідини. Він тільки написав мені… — вона затнулась.

— Боннард?

— Ні, Браго. Писав, що почувається краще, дуже шкодує, що не може зі мною побачитись, і сподівається, що коли-небудь ми ще зустрінемось…

Мені здалося, що я побачив у Катерини на очах сльози розчулення.

— Я бачу — це було не просто знайомство, — промовив я не дуже до речі.

Вона неприязно глянула на мене.

— Дурниці. Ми не зналися й двох місяців. Браго більше не залишав інституту. Між нами нічого не було.

— Пробач. Я не хотів тебе образити. Я тільки шукав, за що б зачепитися. Ти часто буваєш в інституті Бурта?

— Після смерті Браго — ні. Я зустрілася з Баннардом лише недавно, під час телевізійної передачі… Але це була тільки короткочасна розмова. А про творчість Браго ми востаннє говорили з професором десь на початку 1997 року. Я спитала тоді, чи не залишив йому Браго якогось твору? Боннард відповів, що в нього є рукописи Браго і що він сам має намір їх опублікувати.

— Він не показував тобі рукописів?

— Я просила його про це. Професор обіцяв зателефонувати мені або Сішкарді… Але не зателефонував. Певно, забув. А потім почали виходити книжки…

— А на телевізійній студії він не запрошував тебе до інституту?

— Ні. Ми розмовляли лише кілька хвилин, якщо не рахувати дискусії перед камерами. Не було часу.

— Але ти могла його навідати? Скажімо, знайти якусь приключку.

Катерина видивилася на мене.

— Коли ти присягнеш, що не використаєш мене в інтризі, спрямованій проти Браго…

— Присягаю, — квапливо сказав я. — Що ж до Боннарда в тебе, здається, немає ніяких вагань?