Побачивши, як я заходжу до книгарні, один зі службовців побіг до контори попередити свого шефа, і Барсело з’явився зі свого кабінету, радий-радісінький.
– Нехай будуть благословенні мої очі. Семпере мені розповів, що ви наче відродилися, але це вже історія. Валентино поруч із вами здається геть висмоктаним. Де ви пропадали, чоловіче?
– Скрізь потроху, – відповів я.
– Але на весіллі Відаля вас не було, це вже точно. Ваша відсутність там відчувалася, друже мій.
– Сумніваюся.
Книгар кивнув головою, давши мені зрозуміти, що здогадується про моє бажання не заглиблюватися в цю тему.
– Можна запропонувати вам чашку чаю?
– Навіть дві. І одну Біблію. Але зручну для користування.
– З цим не буде проблем, – сказав книгар. – Дальмау!
Один із його службовців прибіг на виклик.
– Дальмау, тут мій друг Мартін просить знайти для нього видання Біблії не декоративного, а читабельного зразка. Я подумав про Торреса Амата, тисяча вісімсот двадцять п’ятий рік. Ти як вважаєш?
Одна з особливостей книгарні Барсело полягала в тому, що про книжки тут говорили як про вина витонченого смаку, занотовуючи їхній букет, аромат, консистенцію та рік урожаю.
– Чудовий вибір, сеньйоре Барсело, хоча я віддав би перевагу більш осучасненій і переглянутій версії.
– Тисяча вісімсот сімдесятого року?
– Тисяча вісімсот дев’яносто третього.
– Гаразд. Домовилися. Загорни її для нашого друга Мартіна й занеси витрати на рахунок фірми.
– У жодному разі, – заперечив я.
– У той день, коли я візьму плату за Слово Бога з такого безвірника, як ви, мене спопелить блискавка – і слушно.
Дальмау побіг шукати мою Біблію, а я пішов за Барсело до його кабінету, де книгар приготував дві філіжанки чаю й подарував мені сигару зі свого зволожувача. Я прийняв його дарунок і припалив сигару від свічки, яку мені подав Барсело.
– Вона чудова.