– Через півгодини по вас прийдуть, а мене усунуть від справи, – сказав він. – Вас передадуть під опіку сержанта Маркоса. І я вже не зможу зробити нічого. Ви не скажете мені чогось іще, що допомогло б мені врятувати вам шкуру?
– Ні.
– Тоді дістаньте той безглуздий револьвер, який відстовбурчує кишеню вашого пальта вже багато годин, і обережно, щоб не прострелити собі ногу, пообіцяйте пустити мені кулю в лоб, якщо я не віддам вам ключ, яким можна відчинити ці двері.
Я подивився в бік дверей.
– Натомість я лише попрошу вас сказати мені, де перебуває Крістіна Саньєр, якщо вона досі жива.
Я опустив погляд, неспроможний здобутися на голос.
– Ви її вбили?
Я витримав довгу паузу.
– Я не знаю, де вона є.
Ґрандес підійшов до мене й подав ключ від дверей.
– Тікайте звідси, Мартін.
Я завагався на мить, перш ніж прийняти його пропозицію.
– Не спускайтеся парадними сходами. Коли пройдете коридор, у кінці, ліворуч, побачите сині двері, які відчиняються лише зсередини й виходять на пожежну драбину. Драбина виведе вас у задній провулок.
– Як я зможу віддячити вам?
– Не марнуйте часу. У вашому розпорядженні лише тридцять хвилин перед тим, як весь департамент поженеться за вами. Не втрачайте їх, – сказав інспектор.
Я взяв ключ і рушив до дверей. Перш ніж вийти, обернувся на мить. Ґрандес присів на стіл і дивився на мене без будь-якого виразу на обличчі.
– Ця брошка з янголом, – сказав він, показуючи на мій лацкан.
– Так?
– Я бачив її у вас на лацкані, відколи вас знаю, – сказав він.
Вулиці кварталу Раваль були темними тунелями, то там, то там освітлені миготливими ліхтарями, світло яких майже не пробивалося крізь чорну ніч. Мені знадобилося трохи більше, ніж тридцять хвилин, які дав мені інспектор Ґрандес, аби з’ясувати, що на вулиці Кадена були дві пральні. У першій, підвальному приміщенні під сходами, огорнутими парою, працювали лише діти з руками, фіолетовими від синьки, та жовтавими очима. У другій, великому й брудному приміщенні, де смерділо лугом та невідомо чим, владарювала здоровенна жінка, яка, побачивши кілька монет, не стала заперечувати, що Марія Антонія Санауха працює тут пополудні шість днів на тижні.
ebooksa