Кореллі ствердно кивнув головою.
– А ви маєте добру пам’ять.
– Я маю чудову пам’ять, сеньйоре Кореллі, настільки чудову, що не пам’ятаю, аби я десь бачив, читав або чув про якусь видану вами книжку.
– Ви сумніваєтеся в моїй платоспроможності?
Я заперечливо похитав головою, намагаючись приховати бажання й жадібність, які почали терзати мене зсередини. Чим більшу я виявляв незацікавленість, тим більше спокушали мене обіцянки видавця.
– Мене просто цікавлять ваші мотиви, – уточнив я.
– Так і має бути.
– У будь-якому випадку я повинен вам нагадати, що маю винятковий контракт із фірмою Баридо та Есковільяса, чинний іще протягом п’яти років. Нещодавно ці двоє прийшли до мене з вельми показовим візитом у товаристві вельми рішучого адвоката. Але думаю, нічого вони від мене не матимуть, бо п’ять років – це великий період часу, а якщо мені чогось тепер і бракує, то саме часу.
– Не турбуйтеся про адвокатів. Мої адвокати набагато рішучіші, аніж адвокати тих двох покидьків, і вони ніколи не програю`ть свої справи. Залиште юридичні деталі та судовий процес на мене.
З того, як він посміхнувся, промовляючи ці слова, я подумав, що мені ліпше ніколи не зустрічатися з юридичними консультантами видавництва «Едисьйон де ла Люм’єр».
– Гаразд, хай буде. А тепер, думаю, час перейти до інших деталей вашої пропозиції, до найістотніших.
– Мені нелегко сформулювати свою пропозицію у звичайних термінах, тому я волію відразу перейти до суті.
– Будь ласка.
Кореллі нахилився вперед і вп’явся в мене поглядом.
– Мартін, я хочу, щоб ви створили для мене релігію.
Спочатку мені здалося, що я не зовсім добре його розчув.
– Що ви сказали?
Кореллі не відвів від мене погляду своїх бездонних очей.
– Я сказав, що хочу, аби ви створили для мене релігію.
Я не міг далі стримувати в собі сміх.