Мій колишній шеф стенув плечима, жестом показавши, що не надає ані найменшої ваги новим декораціям, які оточували його.
– Це все одна видимість.
– Не скромничайте, доне Басиліо, ви тут, певно, стали справжнім діамантом у короні. Уже закрутили гайки?
Дон Басиліо дістав свій одвічний червоний олівець і показав мені його, підморгнувши оком.
– Я переглядаю чотири номери на тиждень.
– На два менше, ніж у «Голосі».
– Дайте-но мені лише час, коли я набуду тут такого впливу, що під дулом рушниці примушуватиму всіх правильно ставити коми та скорочувати свої занадто довгі статті.
Попри його балаканину, було очевидно, що дон Басиліо щиро втішається своїм новим місцем, і навіть вигляд у нього був більш здоровий.
– Тільки не кажіть мені, що прийшли до мене просити роботу, бо я спроможний вам її дати, – пригрозив він.
– Дякую вам, доне Басиліо, але ви ж самі колись мені сказали, що газетярство не мій фах.
– Тоді, можливо, скажете мені, чим вам може допомогти цей старий буркотун?
– Для книжки, над якою я тепер працюю, мені потрібна інформація про одну давню подію, про смерть відомого адвоката на прізвище Марласка, Дієґо Марласка.
– Коли це сталося?
– У тисяча дев’ятсот четвертому році.
Дон Басиліо зітхнув.
– Надто давно. Багато води спливло відтоді.
– Але не так багато, щоб змити всі сліди, – зазначив я.
Дон Басиліо поклав мені на плече руку й знаком показав, щоб я пішов за ним углиб редакції.
– Не турбуйтеся, ви прийшли туди, куди треба. Ці добрі люди мають архів, якому позаздрив би й святий Ватикан. Якщо про ту подію писали в пресі, то тут ми все знайдемо. А крім того, начальник архіву – мій добрий друг. Але остерігаю вас: поруч із ним я здамся вам Білосніжкою. Не зважайте на його вигляд, що вселяє страх. Десь у глибині душі, на самому її дні, він добрий чоловік.
Я пішов за доном Басиліо через просторий вестибюль, заставлений шикарними меблями. По один його бік були відчинені двері до круглої зали з великим круглим столом і низкою портретів, з яких на нас дивилася плеяда аристократів із суворими обличчями.
ebooksa