Гра янгола

– Цю статтю, я думаю, редагував орангутанг, – заявив він. – Три абзаци, у яких не говориться ні про що, і лише в кінці останнього повідомлено, що смерть настала внаслідок нещасливого випадку, а що то був за випадок – про це ні слова.

– Ось тут маємо дещо цікавіше, – сказав Бротонс.

У статті, опублікованій наступного дня, розповідалося, що поліція вивчає обставини нещасливого випадку з метою точно з’ясувати, що ж насправді сталося. Найцікавішим там було повідомлення про те, що тіло обстежили експерти судової медицини, дійшовши висновку, що небіжчик утопився.

– Утопився? – урвав його дон Басиліо. – Як? І де?

– Про це нічого не сказано. Певно, це повідомлення довелося скоротити, щоб поставити в номер невідкладну й розлогу апологію сардани, яка займає цілі три шпальти під заголовком «Під звуки тенори[36]: дух і храм», – припустив Бротонс.

– А там говориться, хто керував розслідуванням? – запитав я.

– Згадано про якогось Сальвадора. Рікардо Сальвадора, – сказав Бротонс.

Ми переглянули решту повідомлень, пов’язаних зі смертю Марласки, але більше нічого цікавого не знайшли. Тексти переливалися один в один, повторюючи ту саму пісню, схожу на офіційну версію, якої дотримувалася адвокатська контора «Валера та компанія».

– Усе це вельми пахне свідомим замовчуванням справжніх причин, – сказав Бротонс.

Я зітхнув, розчарований. Я сподівався знайти тут щось більше, аніж пишні медоточиві некрологи та пустопорожні повідомлення, у яких не було ані краплини істотної інформації.

– Ви ж, здається, маєте доброго знайомого в поліції? – сказав дон Басиліо. – Як пак його звуть?

– Віктор Ґрандес, – відповів Бротонс.

– Може, він допоміг би знайти того Сальвадора?

Я збентежено відкашлявся, і двоє чоловіків поглянули на мене з насупленими бровами.

– З деяких причин, що не мають стосунку до справи або мають до неї надто великий стосунок, я не хотів би вплутувати інспектора Ґрандеса в цю історію, – сказав я.

Бротонс і дон Басиліо обмінялися поглядами.

– Он як. Ви ще когось хотіли б викреслити зі списку?

– Маркоса й Кастело.

– Бачу, ви не втратили таланту заводити друзів повсюди, куди приходите, – оцінив мої здібності дон Басиліо.

Бротонс погладив свою борідку.