Гра янгола

– Правду? Я скажу вам правду! Правда полягає в тому, що я не знаю, де вона, правда. І не знаю, що вам розповісти. Я не знаю, чому я ходив до Роуреса й чому ходив до Сальвадора. Я не знаю, що я шукаю й що зі мною відбувається. Ось вона, моя правда.

Ґрандес дивився на мене стоїчним поглядом.

– Припиніть крутитися й сядьте. У мене від вас голова йде обертом.

– Мені не хочеться сидіти.

– Мартін, те, що ви мені зараз кажете, – це ніщо. Я прошу тільки, щоб ви допомогли мені, і тоді я зміг би допомогти вам.

– Ви не змогли б допомогти мені, навіть якби хотіли.

– А хто зміг би?

Я впав на стілець.

– Я не знаю… – прошепотів.

Мені привидівся вираз жалості, а може, то була тільки втома, в очах інспектора.

– Ну ж бо, Мартін. Повернімося до початку. Хай буде по-вашому. Але розкажіть мені вашу історію. Від самого початку.

Я дивився на нього мовчки.

– Мартін, не думайте, що через ваше небажання співпрацювати я перестану робити свою роботу.

– Робіть те, що ви повинні робити. Покличте Ганселя й Ґретеля, якщо вам так хочеться.

У цю мить я помітив ознаки тривоги на його обличчі. Коридором наближалися кроки, і щось підказало мені, що інспектор того не чекав. Почулися якісь слова, і Ґрандес, знервований, підійшов до дверей. Він тричі постукав суглобами пальців, і Маркос, що стояв на варті за дверима, відчинив їх. Чоловік у пальті з верблюжої шкіри й у фраку увійшов до камери, озирнувся навколо з виразом огиди, а тоді подарував мені надзвичайно приязну усмішку, водночас обережно стягнувши з пальців рукавички. Я подивився на нього, здивований, упізнавши адвоката Валера.

– З вами все гаразд, сеньйоре Мартін? – запитав він.

Я кивнув головою. Адвокат відвів інспектора в куток. Я почув, як вони шепочуться. Ґрандес жестикулював, ледве стримуючи гнів. Валера дивився на нього холодним поглядом і заперечливо хитав головою. Розмова тривала майже хвилину. Нарешті Ґрандес зітхнув і опустив руки.

– Заберіть свій шарф, сеньйоре Мартін, ми йдемо звідси, – сказав Валера. – В інспектора більше немає до вас запитань.

За його спиною Ґрандес кусав собі губи й спопеляв поглядом Маркоса, який стенув плечима. Валера, зберігаючи свою приязну фахову усмішку, узяв мене за руку й вивів із тієї хурдиґи.

– Сподіваюся, що ставлення до вас із боку цих агентів було коректним, сеньйор Мартін.