– Так, – пробелькотів я.
– Одну хвилину… – гукнув Ґрандес за нашими спинами.
Валера зупинився й обернувся, знаком показавши мені, щоб я мовчав.
– Будь-яке запитання, що виникне у вас до сеньйора Мартіна, ви можете направити до нашої контори, де ми завжди готові прийняти вас із великою втіхою. А зараз, якщо тільки у вас немає поважної причини затримувати сеньйора Мартіна в цьому непривабливому місці, ми йдемо звідси, сказавши вам «на добраніч» і подякувавши за вашу люб’язність, про яку я неодмінно розповім вашим начальникам, а передусім головному інспекторові Сальґадо, що є, як вам відомо, моїм великим другом.
Сержант Маркос зробив такий рух, ніби хотів підійти до нас, але інспектор його зупинив. Я востаннє зустрівся з ним поглядом, перед тим як Валера знову схопив мене за руку й потягнув до себе.
– Не затримуйтеся, – промурмотів він.
Ми пройшли довгим, тьмяно освітленим коридором до сходів, які вивели нас у ще один довгий коридор, у кінці якого були невеличкі двері, крізь які ми вийшли до вестибюля на нижньому поверсі, а звідти – на вулицю, де нас чекав «мерседес-бенц» із незаглушеним мотором і водій, який, побачивши Валера, відразу відчинив нам дверцята автомобіля. Я сів у машину. Автомобіль мав систему обігрівання, тож шкіряні сидіння були теплі. Валера сів поруч зі мною і, стукнувши пальцями по склу, яке відокремлювало кабіну водія від салону, наказав рушати. Коли автомобіль виїхав на центральну смугу Віа-Лаєтана, Валера усміхнувся мені, як ні в чому не бувало, і показав на туман, що розходився перед машиною, наче густа трава.
– Неспокійна для вас видалася ніч, чи не так? – запитав він ніби мимохідь.
– Куди ми їдемо?
– До вас додому, либонь. Чи, може, ви хотіли б заночувати в готелі абощо?..
– Ні. Ліпше додому.
Автомобіль повільно спускався по Віа-Лаєтана. Валера дивився на безлюдні вулиці без будь-якої цікавості.
– Що ви тут робите? – запитав я нарешті.
– Як то що я роблю? Представляю й захищаю ваші інтереси.
– Скажіть водієві, щоб зупинив машину, – промовив я.
Водій став шукати погляд Валера в дзеркальці заднього виду. Валера похитав головою й знаком показав йому, щоб їхав далі.
– Не кажіть дурниці, сеньйоре Мартін. Зараз ніч, холодно, і я довезу вас додому.
– Я ліпше піду пішки.
– Будьте розважливим.
– Хто вас послав?
ebooksa