Обличчя хазяїна розквітло усмішкою, на яку я визнав за ліпше не дивитися.
– О, це справді велика новина. Коли я зможу прийняти вас?
– Через два тижні. Мені залишається тільки переглянути текст. Трохи підстругати, трохи відшліфувати.
– Ми можемо призначити точну дату?
– Якщо бажаєте…
– Четвер двадцять третього цього місяця вам підійде? Ви приймете моє запрошення на цю дату? Ми повечеряємо й відсвяткуємо успіх нашого задуму.
Четвер двадцять третього січня мав настати рівно через два тижні.
– Гаразд, – погодився я.
– Отже, домовилися.
Він підняв свою філіжанку з кавою, густо заправленою цукром, ніби проголошував тост, і вихилив її одним духом.
– А ви? – запитав він ніби мимохідь. – Що привело вас сюди?
– Я шукав одну людину.
– Я з нею знайомий?
– Ні.
– А я зустрічався з нею?
– Ні.
Хазяїн повільно кивнув головою, ніби смакуючи мою мовчанку.
– У мене відчуття, що я затримую вас проти вашої волі, мій друже.
– Я трохи стомився, більше нічого.
– Тоді я не стану забирати ваш час. Іноді забуваю, що, хоч я й утішаюся вашим товариством, моє товариство може бути для вас не дуже приємним.
ebooksa