Гра янгола

– Я дещо стривожився, не знайшовши вас у кабінеті, коли повернувся туди.

– Мені треба було ковтнути свіжого повітря.

– Я вас розумію. Але розраховував на те, що ви не будете таким вразливим.

– А яка вам різниця?

– Бо ви мені потрібні. А якщо точніше, то ви потрібні Крістіні.

Я ковтнув слину.

– Ви, певно, подумали, що я боягуз, – сказав я.

Лікар похитав головою.

– Скільки часу вона перебуває в такому стані?

– Кілька тижнів. Практично від того дня, як сюди прибула. Але з часом їй ставало дедалі гірше.

– А вона розуміє, де вона є?

– Це неможливо знати.

– Що з нею сталося?

Лікар Санжуан зітхнув.

– Чотири тижні тому її знайшли не дуже далеко звідси, на сільському кладовищі; вона лежала, розпростерта на могильній плиті свого батька. Вона марила й дуже страждала від переохолодження. Її принесли до санаторію, бо один із поліціантів її впізнав, запам’ятавши відтоді, як торік вона була тут протягом кількох місяців, коли доглядала хворого батька. Її знали багато людей із цього села. Ми взяли її до себе, і кілька днів вона була під нашим спостереженням. Вона втратила багато рідини й, мабуть, не спала кілька ночей. Приходила до тями лише на короткі проміжки часу. У такі хвилини вона говорила лише про вас. Казала, що ви перебуваєте у великій небезпеці. Примушувала мене заприсягтися, що я не казатиму про це нікому, навіть її чоловікові, доти, доки вона сама вам про це скаже.

– Навіть за таких обставин чому ви не повідомили Відаля про те, що сталося?

– Я повідомив би його… Вам це може здатися безглуздим, але…

– Але що?

– Я був переконаний, що вона втекла, і вважав своїм обов’язком допомогти їй.

– Втекла від кого?