– Давиде, подивися на мене.
Я сів на край ліжка й подивився їй у вічі.
– Ти повинен знищити його.
– Я тебе не розумію.
– Ти повинен знищити його.
– Кого знищити?
– Рукопис.
– Крістіно, я ліпше покличу зараз лікаря.
– Ні. Послухай мене.
Вона міцно вхопила мене за руку.
– Того ранку, коли ти пішов купувати квитки. Ти пам’ятаєш? Я знову піднялася у твій кабінет і відчинила скриню.
Я зітхнув.
– Я знайшла рукопис і почала читати його.
– То лише літературний твір, Крістіно…
– Ти мені брешеш. Я прочитала його, Давиде. Принаймні прочитала досить, аби зрозуміти, що ти повинен знищити його…
– Не турбуйся про це тепер. Я вже тобі казав, що покинув писати той рукопис.
– Але він тебе не покинув. Я намагалася спалити його…
Я на мить покинув її руку, коли почув ці слова, придушуючи в собі холодний гнів, коли пригадав спалені сірники, які знайшов на підлозі кабінету.
– Ти намагалася спалити його?
– Але я не змогла, – прошепотіла вона. – У будинку був іще хтось.
ebooksa