Лікар став навколішки поруч зі мною й почав роздивлятися порізи та рани, які вкривали тіло Крістіни.
– Даруйте, – промурмотів він, відтручуючи мене. – Зараз не до розмов.
Один із санітарів побіг по ноші. Я допоміг їм покласти Крістіну й тримав її за руку, поки її несли до процедурної, де лікар Санжуан уколов їй заспокійливі ліки, від яких вона через кілька секунд утратила тяму.
Я залишався біля неї й дивився їй у вічі, аж поки її погляд став ніби скляним і медсестра взяла мене за руку й вивела з процедурної. Я залишився стояти в темному коридорі, де пахло дезінфектантами, руки й одяг у мене були вимащені кров’ю. Я прихилився до стіни й дозволив собі сповзти на підлогу.
Прокинувшись наступного дня, Крістіна виявила, що її прив’язано ременями до ліжка в кімнаті без вікон, освітленій лише однією лампочкою, що звисала зі стелі. Я перебув ніч на стільці, поставленому в кутку, дивлячись на неї без найменшого уявлення про час. Вона несподівано розплющила очі, і гримаса болю скривила їй обличчя, коли вона відчула рани, що вкривали її руки.
– Давиде! – покликала вона.
– Я тут! – відповів я.
Я підійшов до ліжка й нахилився, щоб вона побачила моє обличчя й нерухому усмішку, яку я видушив із себе для неї.
– Я не можу зворухнутися.
– Ти прив’язана до ліжка ременями. Це для твого ж добра. Коли прийде лікар, їх знімуть.
– Зніми їх.
– Не можу. Це може тільки лікар, який…
– Будь ласка, – попросила вона благальним голосом.
– Крістіно, ліпше буде…
– Будь ласка.
У її погляді були біль і страх, але були в ньому також ясність і щось таке, чого я не бачив протягом усіх днів, коли відвідував її в цьому закладі. Вона знову стала собою. Я розв’язав перші два ремені, які утримували її в плечах та на талії. Я погладив їй обличчя. Вона тремтіла.
– Тобі холодно?
Вона похитала головою.
– Хочеш, я покличу лікаря?
Вона знову похитала головою.
ebooksa