Я взяв конверт і став його роздивлятися. Він був запечатаний сургучевою печаткою, на якій можна було розрізнити силует крилатого створіння. Силует янгола. Окрім цього, на конверті було лише моє прізвище, написане червоними літерами досконалої каліграфічної форми.
– Хто ж міг надіслати його мені? – запитав я, заінтригований.
Відаль стенув плечима.
– Якийсь шанувальник твого таланту. Або шанувальниця. Відкрий конверт.
Я обережно розпечатав конверт і дістав звідти акуратно згорнутий аркуш, на якому зміг прочитати слова, написані тим самим каліграфічним почерком:
Любий друже!
Я дозволяю собі написати вам, щоб висловити свій захват і привітати вас із великим успіхом, який здобули «Барселонські таємниці», що їх друкують на сторінках газети «Голос індустрії». Як читач і аматор доброї літератури я пережив велику радість, почувши новий голос, позначений талантом, молодістю й обіцянкою великих здобутків. Тому дозвольте мені на знак подяки за ті щасливі години, які подарувало мені читання ваших оповідань, улаштувати для вас невеличкий сюрприз, який, гадаю, буде для вас приємним. Приходьте сьогодні вночі о дванадцятій годині в «Мрію», що у кварталі Раваль. Вас чекатимуть.
Зі щирою приязню
А. К.
Відаль, який читав понад моїм плечем, вигнув брови, заінтригований.
– Цікаво, – промурмотів він.
– У якому розумінні цікаво? – запитав я. – І що то за заклад – «Мрія»?
Відаль дістав сигарету зі свого платинового портсигара.
– Донья Кармен не дозволяє курити в пансіоні, – застеріг його я.
– Чому не дозволяє? Боїться, щоб запах диму не забив сморід клоаки?
Відаль запалив сигарету й затягнувся з подвійним задоволенням, ніби вкусивши заборонений плід.
– Ти знав жінку, Давиде?
– А чом би й ні? Я знав їх безліч.
– Я запитую в біблійному розумінні.
– У церкві?
ebooksa