Прощення

— Який стосунок до всього цього має герб футбольного клубу?

— Я ніколи не думав про це раніше, аж до моменту, коли вводив Фаркашу сироватку. Ти бачила: у нього два тату. На плечі витатуюваний герб ФК «Марибор»: квітка фіалки, на якій зображені замок і птах, чи щось схоже. В ту мить, коли я ввів сироватку, зрозумів значення герба. Фіалка має запаморочливий аромат — по суті, це наркотик. У той же час, її квітка на гербі виглядає як великі хмари диму, мов якийсь вибух. Мариборський замок — це не той замок, що отут, за рогом, у старій частині міста. Старий мариборський замок стояв на горі, високо, над старим містом, де до сьогодні збереглася лише каплиця. Після руйнації замку на його місці протягом століть стояла невеличка піраміда. Саме тому гора ще досі називається Пірамідою. Тобто Піраміда — це гора, на якій замок, зображений на гербі ФК «Марибор». А тепер найголовніше: той елемент над замком на гербі — не птах. Я все життя думав, що на гербі зображений якийсь дуже стилізований птах, але помилявся. Це бомба чи якесь повітряне судно, що пікірує на гору Піраміду, чи щось подібне.

— Гаразд, гаразд. Тобто: прибули іншопланетяни, відвідали Піраміду, і замок, і це місто, і просто розбомбили його — щоб через кілька мільйонів років Гітлеру не довелося це робити знову, якось так? — уїдливо питає Роза.

— Саме так, — відповідає Білий і сміється.

— Адаме, тобі не здається, що ти надто далеко заходиш?

— Розо, ти бачила душі, що вилітають із тіла, якому прощено? Що таке душі? Душі — це залишки якихось інших форм життя, в якихось нам невідомих вимірах, але іноді ми можемо з ними спілкуватися, навіть допомагати їм. Знаєш, який головний секрет і центральна доктрина саєнтологів? Це історія про Ксену. Сімдесят п’ять мільйонів років тому на іншій планеті нібито існувала цивілізація, якій загрожувало знищення через перенаселеність. Ксену був їхнім правителем. Він вирішив здійснити геноцид проти власного народу, щоб таким чином зберегти планету. Мільйони своїх людей наказав розмістити в космічних кораблях, аргументувавши це перевезенням їх на нові, красивіші планети. Вони обрали Землю. Але їх сюди доправили не для того, щоб розселити, а щоб повкидати у вулкани і повбивати.

— І?

— І повбивали. Всіх. Крім обраних. Більшість його людей вбили. Але душі загиблих продовжували жити, бо душі неможливо знищити. Тому їх пропустили через програму засліплення. Зманіпулювали ними. Від убитих залишилися душі, які минуле лише відчувають, та вже не пам’ятають. Це перелякані, збентежені душі. Вони люблять гуртуватися, туляться одна до одної, створюючи своєрідні грона душ. У цих гронах вони витісняють одна одну, кусаються, паразитують на інших. Ці грона — те, що є нашими душами. Ми — душі вбитих, але забули про це.

Роза якийсь час дивиться на Білого. Потім перехиляє пляшку віскі й робить ще один великий ковток.

— Отже, наша планета… — тихо каже Роза.

— …суцільне кладовище. Куди не ступиш, всюди лише могили і душі, що не мають прощення, бо вони не можуть вийти з того виміру, в’язнями якого є вже протягом тисячоліть. Звершуючи обряд прощення, ми уможливлюємо їм перехід від одного виміру в інший, допомагаємо їм утекти зі своїх кліток — і вони згадують, звідки та як вони потрапили в ці клітки.

— А Марибор?

— Це один з найбільших цвинтарів у цій частині світу. Піраміда, Кальварія та інші навколишні гори — не що інше, як величезні кургани, в яких лежать мільйони людей.

— І все це ти зрозумів з герба місцевого футбольного клубу?

— Це ж логічно. Що найбільш приховане? Те, що в усіх перед очима. Те, що ми з тобою бачимо на гербі, можуть побачити одиниці, які мають певні знання, а для решти — це просто фіалки, і пташки, і замки, яких уже давно не існує.

Роза Портеро заплющує очі і знову перехиляє пляшку. Довгі ковтки. Потім порожня пляшка повільно, з тупим звуком падає на витертий готельний ковролін.

— Коли я була у в’язниці, пережила галюцинації. Мене на довгий час залишали в суцільній темряві. І я по два-три дні не бачила світла. Тоді вже не знаєш, що сон, а що вигадка. Лежиш зв’язаний і чекаєш, поки вб’ють, або поки тебе поглине навколишня темрява. У той час мене кілька разів навідувало дуже чітке видіння. Не знаю, чи мені снилося, чи то були галюцинації, чи просто уява: я лечу далеко звідти на величезному космічному кораблі в оточенні людей, сповнених очікувань та надій. І що частіше я відтворювала в пам’яті цей образ, то реальнішим він ставав, — єдина річ у темряві, яка давала мені надію та бажання не вмирати, йти вперед, далі. Й одного разу мене витягли з цієї темряви. І там був ти — той, хто мав принести мене в жертву.

— Я не очікував, що вони вимагатимуть від мене чогось такого під час ініціації. Минуло вже багато років, відколи я відійшов від саєнтологів. Це було нелегко, вони не люблять, коли хтось виходить з їхнього складу. Я мав досить високий статус в ієрархії, і вони дуже ускладнили мій вихід. Вони тримали мене завдяки моєму майну. Але я був рішучим і залишив їм практично все, що мав, — і почав спочатку. Якийсь час я не хотів нічого й чути про жодну релігію, про душі чи минуле. У Леобені я працював графічним дизайнером і знімав короткі рекламні ролики для різних компаній. Потім став навідуватися отой угорський бізнесмен — власник компанії, яка поглинула нашу, — і розповідати про культ Близнюків. Спершу я сміявся над ним. А він приходив щомісяця з перевірками. Після перевірки завжди виявляв бажання пообідати зі мною. Не з директором нашої студії, зі мною. Як і інші, я спочатку думав, що хлопець — гей. Але він не гей. Він дуже розумний чоловік, постійно розказував мені про культ і, врешті, чимось зацікавив мене. Він дійсно вірив, що в кожної людини є дві душі, тільки у близнюків — одна, бо вони — плід помилки, і душі, призначені для однієї людини, розділяються на двох. До того ж секта була дуже міцно пов’язана фінансово, її члени допомагали одне одному, і на той час перебувати в їхній мережі було для мене дуже доцільним — я потребував грошей. Я й уявити не міг, що секта під час ініціації нових членів вимагає від них убивства близнюків.

— І замість того, щоб убити мене, ти вирішив тікати зі мною.

— Так, але ж далеко ми не втекли. Заболочене озеро, багно, — а ти, пригадуєш, після багатотижневого поневіряння в підвалі була такою слабкою, що навіть не могла рівно ходити.