— Що??
Гетьману здалося, що він ревнув голосно, по-гетьманськи грізно, як колись, перекрикуючи гуркіт танкових двигунів, але насправді голос пролунав по-старечому безсило і розгублено.
В кімнаті з"явилося п"ятеро чи шестеро міцних мужиків у сірих костюмах, з однаковими свинячими рилами — можливо, масками. Вони обступили письмовий стіл. З гетьмана — на відміну від Гайдука — не було чого здирати, крім старої, вицвілої зеленої майки академії бронетанкових військ.
— Підписуйте, батьку, — майже лагідно повторив Клинкевич.
— Ти... ти... байстрюк недороблений!
— Ображаєте, батьку, — лагідно мовив Клинкевич. — Я — ваш син. І ви це знаєте. Підписуйте.
Він подав гетьману золоте пав’яче перо, оздоблене діамантами, — подарунок генерала Мгуанбо, президента Сьєрра-Леоне.
Гетьман гнівно відкинув перо, яке золотою рибкою зблиснуло в повітрі.
— Ти, ти... хто ти такий — мені диктувати? Я — гетьман України! Охорона! Заарештувати цього пиндюка!
— Охорона тут, — пояснив Клинкевич. — І пані Наталя в надійних руках. У вас є вибір. Три варіанти.
Свиняче рило, що стояло позаду гетьмана, накинуло йому на шию шовкову шворку і почало поволі стискати. Старий почав хрипіти, обличчя його посиніло. Клинкевич жестом наказав зупинити процес.
— Варіанти такі, — почав загинати пальці Клинкевич. — Перший. Ви підписуєте. Вам забезпечується спокійна старість. Усі почесті, повне утримання. Зрозуміло? Варіант номер два. Ви помираєте в зашморгу через п"ять хвилин. Вас оголошують самовбивцею, алкоголіком у білій гарячці. Погодьтесь — це ганьба. Смерть верховного головнокомандуючого через повішення. Ваше ім"я зникає зі сторінок історії. І варіант номер три.
Клинкевич відкрив дверцята книжкової шафи, де гетьман зберігав запаси віскі, й витягнув скриньку червоного дерева. Поклав на стіл, відкрив: на темно-синьому бархаті лежав важкий золотий «Кольт — миротворець» (colt peacemaker) 45-го калібру, копія «Кольта» 1872 року, подарована президентом Конфедерації Ендрю Ван Лі. Поряд з «Кольтом» до спеціальної кишеньки було вставлено шість патронів з золотими кулями.
— Цей варіант полягає в тому, що ви пишете прощальну записку, в якій оголошуєте причину самовбивства — смертельну хворобу. Нікого ні в чому не звинувачуєте. Ви йдете з життя як мужній солдат. Ми оголошуємо по вас п"ятиденну жалобу. Державний похорон. Вулицю Васильківську перейменовуємо на вулицю гетьмана Махуна. Академія бронетанкових військ носитиме ваше ім"я. Вибирайте. І пані Наталя лишається жива і здорова. Даю три хвилини.
Шовковий зашморг знову почав стискатися на гетьмановій шиї: слина побилася з кутиків роту, очі налилися кров"ю. Гетьман перетворився на жалюгідного, безпомічного старигана. «Ось так закінчується історія Тараса Бульби. Не він вбиває свого сина, а той його», — подумав він і ледь чутно прошамотів:
— Я... вибрав...
Зашморг більше не стискався. Голос гетьмана звучав тепер твердо, кожне слово дихало ненавистю і переконаністю:
ebooksa