Гайдук попросив Невінчаного підібрати йому сірий мішкуватий костюм, який робив би його схожим на одного з агентів ДерВару, яких, він був переконаний, сотнями делегують на інавгурацію як найнадійніших громадян країни.
На інавгурацію було запрошено десять тисяч осіб, які довжелезними чергами вишикувались перед п"ятьма КПП, де уважні агенти ДерВару пильно стежили, щоб на свято не потрапив ніхто зі зловмисників: відбитки пальців, очний контроль, сканування тіла, перевірка запрошень з мікрочіпами для підслуховування, тести на наявність вибухівки в одязі та взутті — все було чітко організовано і дуже сподобалось Гайдуку.
Для закордонних гостей і дипломатів працював окремий КПП, куди майже одночасно прибули Надзвичайний і Повноважний посол Конфедерації Держав Північної Америки Джон О"Салліван — слоноподібний рудий зизуватий чолов"яга вагою під 300 фунтів, що прокачав через свій дипломатичний організм не одну цистерну віскі і пива, і Спеціальний Посланник вождя Чорної Орди Кара-хана, везір Вадим Хлищенко-Хлищов — худющий, засмаглий на степових вітрах каторжник з вічним тавром на чолі. Обидва були вдягнені в чорні смокінги з білими «метеликами». Представники протиборствуючих сторін люб"язно розкланялись і були проведені у приміщення для VIP-гостей, де їх зустрічав сяючий від щастя міністр закордонних справ Руслан Фощенко в темно-бордовому смокінгу й жовтому «метелику» — згідно з останніми трендами євразійської моди.
Для представників народу VIP-зали не були передбачені, й натовп простолюдинів, яких члени Ареопагу і архонти погордливо називали
— Хлопці, що ж ці бляді роблять з трудовим народом? Навіть пиво пожаліли виставити «Київське»! Якісь кінські сцяки дають, падли. Самі в золоті розкошують. Знаєте, який банкет приготували нап"ятому поверсі? Ікра чорна бочками, лосось, коньяки французькі, а нам що? Що це за влада така? Скільки можна терпіти? Старого мудака вбили, тепер молодого ідіота на нашу голову посадили. Де ж правда?
Веселун озирався навсібіч — чи немає де підтримки його сміливим промовам? Але народ похмуро мовчав, удаючи, що не чує слів незнайомця. Аби тільки пиво холодне отримати — і всістися на трибунах, відчуваючи, як тупий хміль повільно вповзає в голову, і нікого не знати, не чути, ні з ким не розмовляти. Більшість, що стояли в цій черзі, або не брали участі в голосуванні, або натиснули червону кнопку «проти». Однак на шляху від сервера до Центвиборчкому відбулися чудесні перетворення електронних сигналів, передбачені системою МОРД — модифікованої ритуальної демократії.
Гайдук десь бачив це обличчя веселого чвертьінтелігента з сивою шкіперською борідкою, але не міг пригадати — де?
Тільки коли незнайомець, схопивши пляшку пива, ступив у тінь від колони й пожадливо присмоктався до горла — пиво пінисто полилося по його борідці та старенькій краватці невизначено-горохового кольору — Гайдук побачив, як жовто, по-собачому засвітилися очі незнайомого, і згадав: професор Бураго з камери смертників.
Подумав, що зараз найкращий момент, щоб убити цього «гнойка» — кращого за це польське слово Гайдук нічого не пригадав: підійти у тисняві й одним ударом у шию ліквідувати професора Бураго й непомітно розчинитися у натовпі. Але вирішив не псувати молодому гетьману свято демократії. Краще піднести Вітольду Ярополковичу інший, більш суспільно вагомий подарунок.
Зайшов до величезної, яскраво освітленої і прохолодної зали й зайняв своє місце на ближній до сцени верхній трибуні, з якої добре було видно партер і сцену. Екрани розміром 4x5 м були здатні донести до кожного глядача, хоч як би далеко він сидів, усі деталі майбутньої урочистості.
Внизу, на місці хокейного майданчика, розмістився партер: чорними, темно-синіми, темно-зеленими і темно-коричневими рядами дисципліновано сиділи представники силових структур; окремий сегмент був виділений для середніх і малих олігархів — землевласників, кожен з яких мав не менше 10 000 кріпаків, промисловців і купців Першої гільдії. Окремо сиділи чиновники, члени Сейму, представники світу науки і мистецтв, кіно- та телезірки. На спеціальному майданчику, наближеному до ще порожньої сцени, учасники урочистого засідання один за одним давали інтерв"ю на фоні портрета молодого гетьмана — їхні радісні обличчя можна було побачити на екранах і почути слова «щасливий день», «початок нової ери», «світлі надії», «підтримка народу», «мир, свобода і демократія», «блискуча перемога». Вітаємо, вітаємо, вітаємо з заслуженою перемогою.
Вітаємо, fuck you.
Гайдукові зверху було добре видно, як по широкому проходу між рядами партеру, встеленому червоною килимовою дорожкою, пройшла Індіра Голембієвська в чорному довгому сарі, супроводжувана офіцером безпеки, який провів її до 7-го ряду і всадовив поряд з мером Києва Крішною Сінгхом у рожевій урочистій чалмі. Поспіхом пробіг Никифор Саливон, автор сценарію дійства інавгурації, заклопотано розчісуючи п"ятірнею довгі сивіючі патли. Гайдук побачив генерал-хорунжого Іванишина — свого колишнього заступника, а нині — начальника управління військової розвідки при Державній Варті України. Багато персонажів того давнього, назавжди минулого, короткого і примарного
Нарешті гості всілися, червонокилимний прохід було звільнено, і зазвучали фанфари зведеного оркестру всіх родів військ, театру опери і балету та джаз-оркестру Фіми Могилевського. Неповторний головний бас України — голос Мирона Швайки — зазвучав на всю потужність, сотнями децибелів відлунюючи в легенях і серцях учасників зборів:
—
Це вже було щось нове: і назва посади Клинкевича (вже не гетьман), і назва України. Але сюрпризи тільки починалися.
На сцені з"явився молодий виспортований лідер всіх народів. Він широко всміхався, показуючи відполіровані дантистом білі зуби. Був у чорному напіввійськовому френчі зі стоячим комірцем і золотими еполетами, в червоних галіфе та лакованих чоботах з високими лискучими халявами. Публіка, що затамувала подих, зрозуміла, що з гетьманським періодом в історії України покінчено. І влаштувала бурхливу овацію новому господарю території Україна.
— На сцену запрошується Верховний магістр церкви Христової Смерті отець Калерій та його супровід, а також члени Вищої Конституційної Конгрегації на чолі з маршалом юриспруденції Іваном Оврамовичем Крейдою.
Червоною доріжкою сунула в оточені Воїнів Світла — святих отців-опричників — група, що складалася з трьох осіб: о. Калерія — Сигізмунда Сансизбаєва, Борисоглеба Чикирисова та ігумені Сильфіди — настоятельки жіночого монастиря імені Марії Магдалини в Суздалі. Всі були в чорних ризах та вовчих шапках з вишкіреною пащекою, лише Сансизбаєв вдягнув червону мантію кольору молодої крові, що нагадала Гайдукові день арешту: такого ж кольору був жупан гетьмана Махуна. Опричники несли червоні хоругви, на яких лик Христа був замальований чорною фарбою; на грудях смертохристів замість хрестів висіли золоті важкі знаки у вигляді літери «Т»: ці знаки символізували розп"яття, на якому загинув Христос, і, водночас слово terminus — кінець, смерть. Чикирисов тримав у руках глиняне, обпечене вогнем блюдо, на якому лежала зчорніла від часу книга — так зване Євангеліє від Якова-погребенника, розповідь про справжню незворотну смерть Христа.
Маршал Крейда крокував позаду у супроводі людей у наполеонівській уніформі. Можливо, серед них був і той, хто приходив до тюремної палати, де лежав Гайдук. Процесія вийшла на сцену. Клинкевич встав на коліна перед Сансизбаєвим і попрохав, покірливо похиливши голову:
ebooksa