— Що, що?
— Жартую. Тему визначає гетьман. Він ще не вирішив.
— Звісно, звісно, — задумливо мовив Мережко.— Тебе дійсно цікавлять ті психи, які оголосили, що знайшли тіло Христа?
— Я не займаюсь релігійними справами.
— Я можу дати тобі деяку інформацію. Але не буду забирати час... у мене о дев"ятій тридцять оперативна нарада. Я приніс тобі невеличкий сувенір. Васю, тягни сюди! — наказав Мережко помічнику.
Сірий папір було знято, і Гайдук побачив чудової якості фотографію, вставлену в розкішну золочену рамку: усміхнені Гайдук і Божена в мотоциклі Zundapp. Він щойно запустив двигун, а Божена в синій пілотці і куртці сидить у колясці і радіє з того, що вони, нарешті, наблизились до Києва і вона невдовзі побачить свого брата. На розмитому фоні — тінь старого професора, що продав їм мотоцикл, і мерехтіння реклам Калинівського ярмарку.
— Ну як, подобається? — задоволено спитав Мережко. — Хто ця дівчина? Дочка? Вона що, у Фрідмана працює?
Побачивши вираз обличчя Гайдука, Мережко зробив ще одну спробу поцілувати його в губи й, відкланявшись, залишив по собі запах бузкового одеколону — забутої з половини двадцятого століття нудотно солодкавої рідини.
Гайдук викликав свого помічника, майора ВІРУ Григорія Невінчаного, і доручив йому перевірити, чи є в рамі «жучки».
33.